Не таке страшне ЗНО як його малюють

ЗНО

ЗНОЗ початку одинадцятого класу всі (родичі, сусіди, просто знайомі та просто не знайомі, продавці в магазинах, бабусі на ринку, колишні однокласники, родичі друзів та друзі родичів, поштарка на велосипеді, медсестра в поліклініці та прибиральниця тьотя Свєта) почали вважати необхідним попередити мене про ЗНО. Адже ці три літери страшніші за бабайку та чупакабру, і ніхто тебе від нього не врятує. Одним словом — зло. Всесвітнє. Це вже два слова, та суть не змінна.

Отже, коли було потрібно реєструватися, я (не минуло й 16 років) визначилася з професією. І тепер могла хоч на одне з їхніх надокучливих запитань(«на кого подаватимеш?») не порпатися в пам’яті, згадуючи всі можливі професії , і, так і не підібравши нічого, спересердя не випалювати щось на кшталт космонавта, стюардеси, ветеринара чи продавця снігу на Північному полюсі. Тепер все було чітко: я без роздумів та з гідністю відповідала — лікар.

Та на цьому їхні допити не закінчувалися, і підшивання моїх коментарів до особової справи їхніх роздумів про моє життя продовжувалося. Напевно, більшість людей плутають медицину з економікою, бо почувши про вибрану мною галузь починалися підрахунки. Вони були чіткими, детальними та ретельно продуманими. Прораховано було все: за скільки можна купити контракт, кому і яку суму дати за бюджет, яку кількість потрібно віддати на кожну сесію. Все моє навчання було розписане цифрами з кількома нуликами і обов’язково іноземної валюти.

Та найголовніше розпочиналося після фрази «я намагатимуся пройти на бюджет безкоштовно». Тоді були дивні симптоми: зіниці то розширювалися, то звужувалися, дихання прискорювалося, пульс ставав нерівномірним, на обличчя находила дивна гримаса розпачу та безмежного жалю до мене, бідної, наївної дитини. Адже все вже давно прораховано і без мене, і в них стоять галочки навпроти прізвища, і якщо я нічого не занесу то мені й не світить нічого. Коротше, йди, дитино, і або гроші збирай, або мітлу купуй. Табу.

Та я цим не надто переймалася, адже запропоновані ними варіанти навіть не розглядалися ніколи. Я знала, що повинна пройти на бюджет. Це була моя місія. І я повинна була зробити все, щоб виконати її.

Звісно, це було не настільки легко, як я вважала до цього. Розпочиналися кола пекла: за вісім місяців вивчити з трьох предметів всю програму за одинадцять років і крім цього витягувати оцінки в школі. Така фраза як «піду пройдуся» стала для мене чимось з області фантастики. На розмови по телефону в мене було 15 хвилин поки йшла до репетитора. На сон чотири години. Мій стіл швидко заполонили підручники та посібники, книжечки та довідники, таблиці та схеми. Загалом, ці всім місяців я була ботаном конкретним. Але в мене була ціль і я повинна була будь що до неї дійти. Я це розуміла.

Але все на диво швидко минуло. Далі був ніби сон. Лише уривки: встаю зранку, повільно наближаюся до пункту призначення, потім друкований зошит переді мною відкривається, відповіді переносяться в бланк, я виходжу, купую собі як винагороду велике морозиво. Наступні два дні нервово оновлюю сторінку, чекаючи відповідей. І так всі три рази. Неврастенія на обличчя. Очевидно ж.

8 червня прокинулася з дивним відчуттям : наче все вже минуло — а усвідомлення цього й досі не приходить. Думала вже все — воля. Але не так сталося як гадалося. Розпочиналися подавання документів до університетів, що було ще важче ніж здавання тих зно. Величезні черги, довжелезні списки, десятки пройдених кабінетів. Але, на диво, я все це пережила. Оскільки мої муки були не марні, і бали я мала досить такі непогані (774,4), мені залишалося лишень чекати і вірити в те, що не все в цьому світі куплено і мене таки візьмуть.

І мої надії не були даремні. В першій хвилі мене взяли в усіх п’ятьох університетах. І з капелюхами не стояли, і гроші не вимагали, і навіть натяків щонайменших не було. Але хіба така відповідь когось влаштовувала ? Всі тільки посміхалися та дивувалися, де ж ми стільки грошей взяли. І по цимбалах всім було на мої доведення та ґрунтовні пояснення. Вони впевнені, що все за гроші. І все. Хоч танком їх переїдь.

Та зараз мене це не надто турбує . Адже завдяки своїм зусиллям я зекономила силу-силенну грошей і сама на власному досвіді переконалася, що не все купується і чесність існує. Головне вірити в себе, намагатися та прагнути, і все обов’язково буде.

А на останок кілька порад для майбутніх абітурієнтів:

1. Не бійтеся, ви все встигнете, якщо візьмете себе в руки та розплануєте свій час.
2. Репетитор все ж таки краще за курси при університеті, бо займається особисто з вами і слідкує за вашим прогресом.
3. Намагайтеся вивчити більшу частину матеріалу за осінь та зиму, адже весною вчитися важче і таким чином ви себе підстрахуєте.
4. Заохочуйте себе : вивчили нову тему — купили собі щось смачненьке, поговорили зайві пів години по телефону, чи подивилися фільм.
5. Не завчайте тему на пам’ять. Потрібно її зрозуміти. Якщо важко, краще скажіть про це вчителеві і займіться цим питання довше та ретельніше.
6. Сходіть на пробне ЗНО. Воно платне, але це не суттєво. Завдяки ньому ви усвідомите саму техніку проведення тесту і зрозумієте, де у вас є прогалини.
7. Перед тестом не ковтайте заспокійливих пігулок — вони притуплять відчуття. Краще випийте міцного чаю з чорним шоколадом, чи медом.
8. Подавати документи краще десь за два тижні до закінчення, адже на початку будуть великі та безсенсові черги.
9. Знаючи свої бали, подивіться рейтинги абітурієнтів за минулі роки, розрахуйте свої шанси, і подавайте туди, де вони вищі.
10. Навіть якщо вважаєте, що можливість потрапляння на бюджет нульова — не поспішайте. На контракт ще встигнете. Оберіть університет, де ви в рейтингу найвищі, і подайте туди оригінали. Велика ймовірність, що за третю хвилю більшість не обере цей університет, і він зараховуватиме тих, в кого є оригінали.
11. Нічого страшного, якщо потрібно буде переїжджати в інше місто. Я переїхала. Але про це якось іншим разом.

Я сподіваюся, що ви прислухаєтеся і це якось допоможе. Дякую за увагу.

  • ДІйсно ЗНО – це добра можливість для розумних та наполегливих людей вступити на навчання до того навчального закладу, де хочеться навчатися, та ще й без усіляких хабарів та знайомств. Але бовдурів з товстими гаманцями ця система аж ніяк не радує. Чи довго так протримається?

    •  Ось почитайте нові відгуки про зно – http://vorobus.com/2013/01/ne-propustit-rejestratsiyu-na-zovnishnje-nezalezhne-otsinyuvannya.html