Життя у руслі вибору…

вибір

  Момент выбора наступает внезапно,
и решение принимать надо без долгих сомнений…

(із книги Віктора Суворова «Выбор»)

Що таке вибір? В самому його існуванні не сумнівається навіть дитина. Часом нам приходиться обирати, яку цукерку з’їсти, але ми дорослішаємо, і дедалі більше складніших виборів пропонує нам життя…

А чи буває вибір правильним?
Хтось скаже: “буває!”, а хтось “ні”. В цілому, ви зрозуміли: той, хто не жалкує про зроблений вибір, відповість, що він зробив правильний, а інший, опікшись невдачею, відповість навпаки.

Я б навіть припустив, що все наше життя – це сукупність виборів. Подумайте тільки: ми завжди здійснюємо якийсь вибір. Починаючи з того, чи йти на пари, чи поснідати, чи прийняти ранковий душ, пішки чи автобусом добратись на заняття, якими східцями підніматись на інший поверх у корпусі… Від кожного маленького вибору залежить маленька варіація подальших подій. І так вони, мов частинки великого конструктора, складають схеми і моделі того, як минає день. А день до дня – ось вам і життя.

Часто ми навіть не замислюємось, що той чи інший вибір може кардинально змінити чинний лад обставин, ба більше: наше місце в соціумі, навіть призму світосприйняття.

Внаслідок необережного вибору людина починає по-іншому думати, по-іншому мислити, відповідно і діє інакше, адже як людина думає, так вона і робить. З-за строкатої пелени епох доносяться слова Демокріта: “Слово – тінь справи”. Хоча… нині ми більше говоримо, ніж робимо. На жаль.

Питання, як зробити такий вибір, щоб потім через це не жалкувати, тривожило не одного з нас і точно не раз. Я радив би звернути увагу на такі речі:

По-перше, вживаючи слово «жалкувати», ми просто намагаємось виправдати себе, за неправильно зроблений вибір. Таким чином ми себе самі караємо психологічно, мовляв, неналежно вчинили в певній ситуації.

Чи можливо виправити наслідки того вчинку, за який ти себе психологічно нищиш? Можливо, все можливо… Але чи дійсно ти цього прагнеш? Чи дійсно впевнений, що через деякий час не зміняться обставини і, як наслідок, твій погляд на це? Картаючи себе у такому випадку нічим іншим як мазохізмом ти не займаєшся, адже питання самовдосконалення і пошуків нових шляхів для розвитку відходять на задній план, і ти просто замикаєшся у рамках самоцькування. Щоб не потрапляти в таку неприємність, прислухайся до оточення, виявляй розуміння.

По-друге, правильного чи неправильного вибору в реальності не існує – є тільки зроблений вибір і його наслідки. Звісно,  якщо ви здйснили ряд вчинків нещиро або в пошуках власної вигоди, висока вірогідність того, невдовзі вас спіткає ефект «бумерангу». Тобто все вертається, просто у свій час.

Роблячи той чи інший вибір, ми звісно ж хочемо як краще, вибираючи кращий факультет, кращу роботу, та й зрештою кращого хлопця/дівчину,  із часом розуміючи …, хоча, напевно, слово «розуміючи» тут недоречне, більш правильно сказати «знову ж таки роблячи вибір, тільки вже зворотній, шукаючи щось «своє», щось нове. Та й, зрештою, будьмо щирими, щось ще краще…

Але чомусь ніхто не поставить собі запитання: «А хто знає, як краще? А хто знає, де ховається оте «краще»?». Напевно цього ніхто не знає. Суперечливо борються між собою суб’єктивна думка меншості і об’єктивна думка більшості, хоча чомусь всі забувають, що об’єктивність – це суб’єктивність більшості.

вибір
Також при тому ж виборі, ми дуже часто не чуємо близьких людей, сюди можна включити найкращих друзів, або правильніше буде сказано одного друга, бо якщо ми найкращими називаємо багато друзів, то насправді серед них дійсно справжнім або найкращим, як кому краще звучить, буде один, на те він і найкращий, що один і надійний, і, певно, найменш суб’єктивний… Але це так, душевна ремарка про дружбу і її вселюдську і багатогранну силу…

А як часто ми не чуємо батьків, хоча ні… Ми їх чуємо, але дуже рідко прислухаємось до них, хоча батьків дійсно можна назвати у допомозі вибору найбільш щирими і цілком безкорисливими, адже вони прожили все те, що ми зараз проживаємо, і робили ті ж помилки, що ми зараз робимо.

Прикро, що ми спершу відштовхуємо найрідніших, а свої справжні помилки зрозуміємо лише із плином часу… Чомусь ми завжди і майже всі говоримо одну і ту ж фразу: «На помилках вчаться».

Це також своєрідне виправдання неправильному вибору у житті, а помилки ці ми робимо із власного егоїзму, хочемо показати себе самостійними, мовляв:  «це моє життя, як хочу, так і роблю, це мої проблеми і я сам з ними розберуся…».

У такій ситуації людина просто показує свою зверхність над іншими, водночас обманюючи і себе саму, демонструючи дорослість, коли поводиться мов капризне дитя.

А що далі? «Маємо те, що маємо…»? – натякає капітан «Очевидність». Стривожені сумом серця вкотре прикриють напоказ щирі обличчя, і лише десь у глибині душі долинає гнітюче ехо «а що було, б якби…»

І на пост-скриптум:

«…Наша судьба в наших руках.

Каждому из нас в жизни дан момент,

 когда надо сделать свой выбор.

 От этого выбора зависит жизнь,

 а может быть, и что-то большее…

Это так просто. Только захотеть!..» 

  (із книги Віктора Суворова «Выбор»)

Андрій Куцик