Жінки красиві. Усі. Частина 2

Гаряча дискусія стосовно статті “Жінки красиві. Усі” вимусила мене написати продовження, щоб спробувати прояснити кому темно і дати відповіді хто не знає.

Головне питання яке виявилось яблуком розбрату було сформульоване так: Якщо жінка має зайву вагу, то чи вона красива? Закономірно, що стаття не могла дати відповідь на нього, оскільки її задум був іншим. “Чи не лежить проблема десь глибше за об’ємом талії та скинутих/набраних знову кілограмів?” — майже цитую попередню свою публікацію.

І тут не важливо повна чи худорлява особа, якщо вона вважає головним недоліком свою вагу. Це лише привід, зручна відмазка, що дозволяє себе жаліти і скаржитись на своє тіло. Так вже влаштований наш розум.

Психологічний конфлікт полягає у незадоволенні своєю фігурою і прагненні бути щасливою, справді по-жіночому щасливою. Якщо б цей конфлікт не усувався фокусуванням і своєрідним виокремленням власного тіла то наслідок не змусив би себе чекати у вигляді розвитку неврозу.

Заголовок “Жінки красиві. Усі” повинен допомогти зрозуміти, що причина не у зовнішності. Стаття не дає відповіді, не виписує рецепт до щасливого життя. Так само як і жоден психолог, жоден психотерапевт не скаже вам, що зробіть те і те, й вуаля — ви щасливі! Суть у тому, що б допомогти знайти й усвідомити ті причини, які заважають цьому.

Один з читачів, критикував попередню публікацію у відсутності й слабкості аргументів. Ще б пак! — жоден найвагоміший аргумент не допоможе людині. Я антропоцентрист, і якщо вибирати між істиною і другом, виберу друга. Спроба переконати чи нав’язати свою думку — це неприйнятна для мене методика. Кожен сам повинен вирішувати і сам знаходити шлях у своїм житті. Головне це не ховатись від того, що лякає вас, що турбує ваших близьких. Моя, як я думав непримітна, стаття маленький крок допомоги. Допомоги тим хто її потребує, а не зневажає, як явище.

  • Ігор

    Було б краще, аби автор першрої статті це все написав.

  • Взагалі-то, ця стаття написана автором першої статті “Жінки красиві. Усі.”
    На початку кожної статті, під заголовком вказується автор.

  • Ігор

    ой, недогледів, вибачте будь ласка.

  • кнопа

    насправді проблема, яку порушив автор – досить актуальна в наш час. цілком можливо, що старшому поколінню – як декому з активних обговорювачів першої частини статті – ця тема видається роздмухуванням слона. але серед молоді до 20 як мінімум, потім наступає прозріння, це тема №1 для обговорення. Чому так? насамперед, живучість стереотипів. Їх сіє на право і на ліво як реклама, так і жовта преса. Але є і чимала заслуга батьків, котрі не пояснюють своїм підростаючим діткам, у чому криється краса людини. Відповідно, хлопчики вибирають собі ляльок барбі – щоб мати чим похизуватися перед друзями, а дівчатка – ну треба ж пройти природній добір! – і намагаються стати тією клонованою барбі. Дітям же не розказали у дитинстві, чим лялька відрізняється від живої людини: почуттями та думками. Це і робить кожного із нас унікальними. Ніхто не каже занедбувати власну зовнішність, головний месидж – дбати про внутрішність. Мабуть, на цьому варто було і наголосити авторові.

  • Катерина

    мені здається, що тіло робить гарним душа. лише подивіться на трупів – хіба вони красиві? тільки коли в нас заряджені акумулятори, тоді має сенс роздумувати про красу. а звідси випливає (і як би то банально не звучало), що краса тіла залежить від краси душі, ступеню її “підзаряженості” та насиченості духовного світу. є такі порцелянові лялечки, котрі іноді виглядають, як неживі, то таких наввіть трахнути не хочеться, не те, що час проводити разом із ними.
    хоча, погодьтеся, дівчатка, як приємно добре виглядати – ідеш вулицею, а на тебе чоловіки витріщаються, посміхаються… ех.