Земфіра в Донецьку – завершення українського туру

Я не чекала цей концерту так, як це могло бути в 18 років. Пішла на годину раніше з роботи, не встигала і їхала на таксі. Проблеми на роботі, стометрові черги і злісні секьюріті на вході, сигарети, що вилучали навіть, – все це пішло так далеко і здавалося абсолютно неважливим, коли зазвучали перші акорди  «Без шансів».

“Здравствуй, город Шахтёров! С вами мы очень часто видимся. Как вы тут?” Реакція публіки божевільна. Я жартувала на тему того, що вона приїхала не з презентацією нового альбому, а зібрати шквал овацій.

“Знаете, я люблю саунд чеки. А сегодня был отличный саунд чек. А если саунд чек хороший, то это значит что и концерт прекрасный!» Звук дійсно був на висоті. Цього вечора все було чудово. Дуже багато зіграла сама публіка. Такої реакції і безмежної любові не чекала і сама співачка: «Спасибо Донецк за такой приём! У вас замечательные трибуны. Поверьте, мне есть с чем сравнивать. У вас тут трибуны какие-то особенные… живые! Поэтому следующую песню я посвящаю трибунам!” Пісня «Хочеш». Я ж чула її мільйони разів!!  У плейєрі, радіо і по тв.  Але коли в залі вимкнули світло і запалили сотні ліхтариків, я обернулася до трибун і розплакалася. Що може відчувати людина, коли збуваються його мрії? Радість, тріумфування, завмирання серця. Мене переповнювала  ціла гамма відчуттів. Я відчула стан щастя. Ось так, стоячи в натовпі не зовсім тверезих і абсолютно незнайомих мені людей.  У такі моменти ти розумієш, що можеш якщо не все, то багато що.

“Сегодня последний украинский концерт. Мы прощаемся с Украиной. Вы очень гостеприимные!”

Земфіра вийшла на біс три рази. Під три божевільні потоки вигуків. На останній пісні вона звернулася до охоронців: «Господа секьюрити! Господа секьюрити, пожалуйста, пропустите людей к сцене, это последняя песня. Мы прощаемся с Донецком».

«Покатаемся по городу…
Отвези меня, пожалуйста, к мосту
ближе, ближе, здесь я дышу…»