Як на війні

Легіон Українських Січових Стрільців

Легіон Українських Січових СтрільцівСторіччя заснування Легіону Українських Січових Стрільців відзначили масштабною  реконструкцією найзапеклішого бою в його історії – битви під Лисонею.

Гучний «бабах» розриває надвечірню осінню тишу. Трав’яний килим, байдуже що ніжився під палючим сонцем, вмент перетворюється на поле бою.  На горизонті один за одним з’являються обриси численних вояків підрозділу армії Російської імперії. За сценарієм, вони наскоком намагаються прорвати тутешню оборону укріплень  легіону Українських Січових Стрільців. Бахкають рушниці, здіймаються у повітря вибухові снаряди.  Стовпи диму накривають курявою купку ошелешених глядачів. Відтворення найкровопролитнішої сутички в історії січового стрілецтва, що за даними хронік, тривало на горі Лисоні з 2-го по 4-те вересня 1916 року, проходило дуже видовищно.  Інсценувати бій організатори вирішили в історичному місці його проведення – на горі Лисоня,  поблизу містечка Бережани на Тернопільщині, у рамках фестивалю «Дзвони Лисоні».

Нападники ідуть у наступ, обережно підбираючись до укріплень українських солдатів –  барикад із мішків та тюків. Ті відстрілюються, ледве встигаючи перезаряджати зброю. Ось один із січових стрільців, пригинаючись та перебігаючи від одного укриття до іншого, напрочуд хвацько цілить у противника. Російський солдат, мов підкошений, падає від влучного пострілу на розгрузлу землю – він перший полеглий у цьому бою. У відповідь в бік українців скрегоче кулементна черга. За кілька хвиль бомба гучно вибухає, здається, прямо за спиною у меткого бійця УСС. «Поранений», він із зойком валиться додолу.      

«Ой, у мене аж серце скимить! Хлопцеві певно таки дійсно зле!», – раптом захвилювалася  сивочола жіночка-глядачка поруч мене. «Та все з ним гаразд! То так має бути, – поспішив заспокоїти дідусь, що міцно тримав її попід руку. Його груди виблискували на сонці медалями УПА. Реконструкцію бою, на відміну від супутниці, він спостерігає не вперше, –  «Тут все має бути як на війні, я ж говорив тобі».     

Глядачі затамовують подих. Лунає ще кілька вибухів, поле бою заволочує димом. Від звуків пострілів закладає вуха. За огорожею, на відстані тридцяти метрів від спостерігаючої публіки, розгоряється справжній смертельний герць. Росіяни підбираються до січовиків так близько, що починається рукопашна сутичка. Москалі розмахують багнетами, вигукуючи  «За Отечество!». У відповідь їм звучить відчайдушне «Слава Україні!». Перевага переходить від одних до інших. Та раптом січові стрільці, яких на полі бою залишилось вже зовсім мало, різко йдуть у контрнаступ та змушують противника капітулювати.
Жіночка поруч полегшено зітхає, дідусь широко посміхається собі у вуса.  Глядачі не шкодують долонь для аплодисментів. Полеглі бійці підіймаються, обтрушуючи форму від пилу та реп’яхів, тиснуть руки противникам та поспішають залишити поле бою – тут ще пів працюватимуть сапери, шукаючи піротехніку, яка бува не підірвалася у ході реконструкції.

Ретроспективу битви відтворили учасники клубів військово-історичної реконструкції зі Львова та Кам’янця-Подільського. Незважаючи на 30-ти градусну спеку, вони були у повному обмундируванні, озброєні оригінальними кулеметами часів Першої світової війни та гвинтівками.

«На мені швейцарська форма австроугорських військ часів Першої Світової війни, – розповідає учасник бою зі сторони Легіону Січових Стрільців Степан. –  Зброя, яку я використовую,  це оригінальний кулемет «Максим» зразка 1910 року, яким озброювались усі країни-учасники війни. Ним можна прицільно стріляти на відстані, вага кулемета – 70 кілограмів». Солдат зізнається, що протягом року організація відтворює бої у близько 20 подібних заходах.

«А можна з вами сфотографуватися?», – нетерпляче тупцює біля Степана захоплений шанувальник-глядач років семи-восьми. Боєць привітно всміхається, і поклавши малечі руку на плече, професійно позує для знімку на мамин фотоапарат. Потім витягає з кишені щось невеличке сіре  і протягує хлопцеві. «На пам’ять, будеш мати – гільза з набоїв цієї гвинтівки. Справжня, не пластмасова». Очі дитини сяють щастям – товариші в школі попадають від заздрощів!

Обабіч них так само позують до фото ще десятки учасників реконструкції, безкоштовно дають глядачам потримати у руках свої «бахкалки», приміряти кашкета.

Тим часом із невеличкої сцени організатори всіх присутніх запрошують для закріплення вражень скуштувати фірмову польову кухню – фронтовий куліш та узвар, заспівати стрілецьких пісень під акомпанемент музикантів.

«Якою була наша мета? Щоб люди змогли хоч трішки відчути, як все відбувалося тоді, – ділиться  організатор заходу, голова ГО «Європейська Галицька Асамблея» Володимир Павлів. – Якщо хочете – масовий просвітницький захід. Бо ми не повинні забувати важливі сторінки пам’яті, які стосуються боротьби українців за власну незалежність, та зокрема Галичини. І, думаю, привернути громадську увагу до яскравого епізоду в історії січового стрілецтва нам таки вдалося».

Оксана Глушкевич