Вислухати – зовсім не означає почути…

Вислухати

Вислухати А десь там в пітьмі моїх лабіринтів ще досі панує примарна ілюзія щастя..

І знову безсонниця. Занадто багато думок,які наполеглево відмовляються залишити мене хоча б на декілька хвилин в самотності. Занадто багато людей, які закохані в мою маску. Занадто багато почуттів, які вже давно не приносять задоволення, а лише сверлять мою душу з божевільною пристрастю. Занадто багато слів, яких немає кому сказати. Занадто багато таємниць, які просто немає кому довірити. Занадто багато іллюзій,які вже давно видаються реальністю. Занадто багато “друзів”, які банально не вміють слухати. Занадто багато несправжніх посмішок, без яких не втримати сльози. Занадто багато мене..

Дивно завжди вирішувати чужі проблеми,вислуховувати їхні переживання,бути завжди поруч у потрібний момент, а коли у них все налагоджується – ставати просто непотрібною, недоречною для їхнього щастя. Дивно завжди бути в оточенні людей яким можна так багато сказати, але які зовсім нічого не почують.

Та де знайти саме того,хто справді зрозуміє,а не банально зробить вигляд, а що важливіше – того хто справді захоче зрозуміти, хто не залишить тебе ні на хвилину в твоєму уявному світі наодинці. Де той, який не забуде про тебе в хвилини свого щастя. І чи взагалі він існує..

Втрачаю межу між реальністю і світом моїх боживільних фантазій. Та чи вперше?..