Відгук на новелу В. Винниченка «Момент»

момент

Завжди залишаються незабутні враження від кожної прочитаної книги. Мені подобається такий епічний жанр літератури як новела. Цікаво читати твір, у якому немає другорядних персонажів, коли можна дослідити психологію, душевний стан і причини вчинків тільки одного або двох героїв. Але найбільше в новелі мене, як і багатьох інших, приваблює напружений сюжет і несподіваний фінал. В цьому і краса цього порівняно невеликого за обсягом жанру літератури.

Таким твором є «Момент» Володимира Винниченка. Письменник знайомить читача і не знайомить одночасно з героями.  У новелі перед нами постають двоє людей: жінка і чоловік, імен яких навіть не вказано, відомо лише прізвисько жінки – Муся. Та й сама героїня відповідаючи на питання як її звати, говорить: «Фу, казна-що!.. А ім’я – пошлість», тим самим даючи зрозуміти, що мало знати ім’я людини для того, щоб пізнати її. Найбільше в цій жінці вражає її сміливість, яка зазвичай притаманна «сильній статі». Вона готова застрелити себе з револьвера лиш би не попастись в руки стражникам.

Прочитавши книгу, я згадала фразу, автора якої не пам’ятаю: «We don’t remember days, we remember moments». Це справді так.

момент

Щастя – момент. І цей момент, момент щастя неможливо забути, він залишається у житті, і спогади про нього зігрівають людину. У кожного в пам’яті є такий момент, але щоб зрозуміти це, варто прочитати новелу Винниченка. Читається на одному подиху, задовольняючи літературні потреби будь-якого цінителя книги.

Alice Хіба прочитати написане людиною - не кращий спосіб з нею познайомитися? © Бернард Вербер