Вперед до минулого: чи знаєте ви історію свого народу?

kolchuga«Звичайно ж знаю» – відповісте ви собі. А що саме ви знаєте чи пам’ятаєте? Відповідь «колиска нашої державності – Київська Русь та хрещення Русі відбулося 988 року» не підходить. А яка ж історія передувала вищезгаданим фактам?

Взагалі існує декілька версій відносно територій, де формувався східнослов’янський етнос. Найбільш популярною є та, згідно якої перший етап складання слов’янства, що має назву передслов’янський, сягає другої половини II– I тис. до н. е.

Передслов’янський період пов’язаний із виникненням на Наддніпрянщині зарубинецької культури, яка, на думку більшості вчених, є спільною для всього слов’янства. У той період населення межиріччя Десни, Сейму і Сожа вело осілий спосіб життя: займалося землеробством та ремеслом.

Уперше слов’яни згадуються у працях Тацита, Птоломея (I ст. н.е.) під назвою „венеди”, які жили між р. Одрою і Дніпром. Пізніше, на середину I тис. н. е., з венедів вирізнилися дві групи слов’янського населення:

– анти;
– склавини.

Анти заселили територію від Дунаю до витоків Дону та Азовського моря й утворили східну гілку слов’янства.Основа господарства цього народу – землеробство і скотарство. Значного розвитку набули і ремесла – ливарне, ковальське, ювелірне, каменярське. Важливе місце у господарському житті антів посідала торгівля з містами–державами Північного Причорномор’я та арабськими країнами. Окрім цього, річка Дніпро, що протікала через територію антів, була важливим міжнародним торгівельним шляхом. Анти мали суспільно – політичний устрій демократичного характеру. На чолі племені стояв князь і старшини, але всі важливі питання вирішувались на народних зборах – віче.

Анти часто воювали проти готів, загрожували північним кордонам Візантії по Дунаю. А в середині V ст. підкорені гунами анти разом із ними брали активну участь у Балканських війнах.

Починаючи з VII ст., у літературі трапляється назва „слов’яни” – народ, що мешкав на правому березі Дніпра. Незабаром сформувалося понад 10 великих племінних об’єднань східних слов’ян, які заселяли землі нинішніх України, Росії і Білорусі. Перелік цих об’єднань можна прочитати в „Повісті минулих літ”: поляни, древляни, дреговичі, дуліби, волиняни, бужани, уличі, тиверці, білі хорвати, сіверяни, в’ятичі, кривичі, радимичі, ільменські словени. Не слід забувати і про великі спільноти.    Існують згадки про три центри – Куявію (Київська земля з Києвом), Славію (Новгородська земля), Артанію (за визнанням більшості вчених – Ростово-Суздальська земля).

Якщо розглядати розселення та побут, то ранні слов’яни селилися здебільшого по берегах річок і озер. Житла були дерев’яними, обмазані глиною. Серед досліджених поселень ранніх слов’ян варто виділити – Корчувате, Лютіж, Суботів, Канів.

Жили ранні слов’яни за традиціями родоплемінного ладу. Майном, передусім землею, володіли великі роди – патріархальні об’єднання за кровною спорідненістю. Але поступово відбувається перехід до сусідської общини. Слід зазначити, що суспільний лад ранніх слов’ян характеризувався переходом від первісного демократизму до військово-племінного угрупування, за якого влада концентрується в руках сильних вождів (князів).

Життя і праця східних слов’ян були тісно пов’язані зі своєю сім’єю і природою. Це визначило два основних культи – обожнення сил природи і культу пращурів. Язичництво – система вірувань ранніх слов’ян, коли вклоняються Сонцю, Місяцеві, вогневі, дощеві. Поступово формується пантеон богів, серед яких найбільш шанованими були:

Дажбог – бог Сонця й добра;
Перун – бог грому;
Сварог – бог неба;
Дана – богиня води;
Стрибог – бог вітрів;
Велес – бог худоби.

Служителями язичницької релігії були жерці, їх називали волхвами. Вірили східні слов’яни і в духів – домовиків, водяників, лісовиків, мавок, русалок тощо.

Наші пращури створили календар, ґрунтуючись на спостереженнях. Він складається із 12 місяців і чотирьох пір року. Новий рік починався у березні – тоді, коли день починав переважати ніч. Розвивалось у східних слов’ян й ужиткове мистецтво зі „звіриним” і „геометричним” жанровими стилями.  Вдосконалювалась й музична творчість.

Протягом VIII–IX ст. слов’яни розселилися по території Східної Європи. До найбільш слов’янських племен належать: поляни, що жили на Середній Наддніпрянщині, сіверяни – на р. Десна, в’ятичі – на Оці, на заході від полян – дреговичі та древляни. У цей час основною формою суспільного ладу були спілки племен, які часто переходили у більш складні об’єднання.

Поступово племінні спільноти трансформувалися у племінні князівства, що властиві перехідному етапові до феодального суспільства. Знизилася роль народного віча, довкола князів формувалися дружини – групи професійних вояків. Дружина – головний орган, за допомогою якого князь збирав данину, завойовував нові землі. Найбільш знатні дружинники складали дорадчий апарат при князеві – боярську раду.

Починається формування верстви великих землевласників – бояр, які отримували землю (вотчину) за службу в князя. Основна ж частина селянства – смерди – платили князеві данину й виконували різні повинності. Підвищення продуктивності праці, яке спричинило виникнення додаткового продукту, привело до різких змін у соціальній сфері:
– зменшилась необхідність спільного обробітку землі. Земля стала переходити у власність окремих сімей;
– за соціальним розшаруванням почалась класова диференціація: землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники – на феодально залежне населення.

Завдяки ремеслу поглибився суспільний розподіл праці, активізацію торгівля та створення постійних поселень. Особливо розвивались торгові зв’язки з Великою Моравією, Хазарією, Візантією. З часом народні збори стають неефективними. На перший план виходить князівська влада – спочатку виборна, а потім спадкоємна. Крім внутрішніх факторів, важливу роль у державотворчому процесі відігравали зовнішні – насамперед постійна загроза з боку сусідніх кочових племен.

Таким чином, зміни, що відбулися в суспільному житті східних слов’ян у VI–IX ст., перш за все – піднесення землеробства, ремесел і торгівлі, розпад родовообщинного ладу і класова диференціація, поява перших протодержав, сприяли створенню фундаменту, на якому в IX ст. зросла Древньоруська держава – Київська Русь.

Ось такі надзвичайно цікаві факти походження нашого народу. Все свідчить не просто про багату культуру, але й про величну історію, що почалась ще близько І ст.. н. е. Пам’ятати шкільні уроки може не кожен, але більшість із нас може вдосконалюватись самостійно та знаходити певні знання, долучаючись до історичного надбання.

  • vorosha

    дякую, дуже корисна стаття *—-* все чітко, розкладено по поличках, дуже зручно. безцінна інформація для тих, хто готується або буде готуватися до заліку :)

  • Thom Yorke

    так, стаття справді дуже корисна! і не лише для школярів чи студентів, а й для всіх, хто хоче поглибити свої знання з історії. на жаль, українці більше концентруються на тих проблемах, які виникають у площині сьогодення, проте знати свою історію – це обов’язок кожного, і забувати про це ми не маємо морального права. на мою думку, той, хто прочитає цю статтю, неодмінно зробить крок до пізнання свого коріння та розширить свій світогляд с: