Вона

Тиняючись по пустих нічних вулицях мокрого, сумного, неохайного міста Вона відчувала якусь ніжність у своїй тремтячій бездумній душі. Щось, що випромінювало марева, які з’являючись розтавали ніби сонячне проміння у сутінках ночі. Це не давало спокою… Десь ледь сприймалася легка рок-музика. Вона ніби манила до себе, ніби навмисне змушувала зігрівати серце. Акорди нічної тиші підбирала чиясь надто здібна рука. Може це сама ніч грала для Неї? Чи це Вона сама бачила себе на одинці з гітарою? У будь-якому випадку це була справжня, не видумана краса. Краса, яку відчути міг кожен.

Йшов дощ. Краплини розривали серце асфальту вщент. Черстві і здавалось, надважкі, ліниво бились в скло чиєїсь блукаючої машини. Дивно. Дійсно дивно. Як може все змінитись! Для важливих змін, життя вибирає лише одну мить. Секундну мить, але надто важливу і всеохоплюючу. Воно каже «живи!». Але не завжди хочеться. Воно каже «мусиш», та не завжди тебе контролюють. При будь якому бажанні можна втекти від правил і законів життя. Це вже перевірено багатьма першопроходцями, яких уже не має з нами…

Вона ішла якось ліниво по вулицях дивини. Ішла, дивуючись людям, яких зустрічала. Дивувалася насамперед, навіщо вони, так як і Вона, блукали по давно вже сплячому місту. Невже і їх щось хвилювало? Невже і їх хвилювала та сіра буденність, та всеохоплююча грошова «долоня», яка спокушає всіх? Невже вони теж боялися майбутнього? Та ні це просто тіні забутого дня. Це залишки нічних дискотек ідуть додому, п’яно гублячись на нічних вулицях. Зустрічаючи їх, Вона ховає свій погляд від них, ніби чогось боїться, ніби плаче. Здавалось Вона одна на цьому бездіяльному і бездумному світі. Грошова «долоня» спокусила і батька. Тепер він її не хоче бачити. В нього свої справи. В нього бізнес, в нього відпочинок у нічних клубах. Він забуває про те, що сидить вдома і чекає на нього. Те, що марить колишніми обіцянками і пафосними виправданнями. Здавалось, ще трохи і Вона зневіриться у всьому. У цьому їй допомагали всі… Коли зі всіх сторін чуєш різну інформацію по одній темі, це вбиває елементарну віру в такі прості речі. Її батько здавався для Неї примарою буденності. Єдиний вихід ось так блукати по сумних вулицях улюбленого міста. Місто, яке пронизане чистотою і простотою, водночас було дуже вишукане і привабливе. Тут усі почували себе, як вдома. Тут кожен знаходив своє місце. Чи можна чимось було її здивувати? Навряд, Вона була горда, але не завжди. Інколи так хотілось втопитися у чиїхось міцних і ласкавих обіймах. Сказати несказанні слова. Зробити неможливі справи… Може ще все попереду. Це Її думки, це Її щастя. Можливо єдине щастя у житті… Уся робота Їй здавалися марною, усі дні йшли в нікуди, весь час летів у прірву, у надзвичайне забуття йшла Вона. Бездіяльністю своїх дій дивувала усіх навкруги. Ця течія спокійно текла по заданому напряму. Шкільні будні напрочуд дивно вимальовувались безбарвними фарбами.

А Вона так мріяла про гітару… Вона так хотіла дарувати людям те, чого вони так потребують у повсякденному житті – музику… Саме музика є найглибшим психологом, філософом… Музика дає нам настрій, задає ритм життєвому танцю… Під музику ми плачем і сміємось. Інколи її так не вистачає… Вона мріяла про красиву славу учасниці знаменитого рок-гурту. Але все ж таки чогось бракує. Їй бракує самого життя. Їй не вистачає днів, годин, секунд… Інколи находить натхнення… Тоді Вона пише пісні, тоді Вона перестає сприймати весь навколишній світ. Втілюється у яскравий образ своїх пісень. На слова лягає мелодія… Та ніхто не почує цих шедеврів. Вони народжуються у її свідомості. Це тільки Її музика. Музика певної особистості.

Пісні народжувались, сяяли і затухали майже водночас. Це викликало якусь занепокоєність. Інколи беручи в руки уявну гітару, Вона закриває очі і поринає у великий таємничий світ музики. Вона бачить себе на сцені якогось «опен ейр» фесту, разом зі своєю дуже популярною групою, Вона завойовує світ. Вона приносить у світ через музику щось таке, що не вистачало, щось незбагненне для нашої свідомості. Її очі бачать натовп перед сценою… Натовп співає Її пісні… Люди від Її музики у стані, який неможливо описати. Це нове відкриття у світовій музиці. А потім різноманітні газети, часописи будуть наповненні статтями: «Світ сколихнула музика цього гурту…» чи «Це щось неймовірне, вони перевершують навіть легендарних «Pink Floyd»…

А потім Вона знову відкриє свої очі, подивиться на годинник і зрозуміє, що вже в який раз запізнюється в школу. І нашвидкоруч зібравши все, що потрапить під руку, Вона поспішає до фортеці знань. А там вічні проблеми з оцінками, поведінкою… Тільки не в Неї… Вона добре вчиться і поведінки не порушує. Її не стосуються зауваження про куріння в туалеті на перервах, про негативне ставлення до шкільного приладдя, про писанину на парті… Вона така… Безневинна жертва чужих ілюзій. Керуючись чужими прикладами, прагне всього лиш бути такою як всі. Але десь глибоко у душі Вона тримає свій ідеал дійсного життя. Без наслідування когось, без плагіатних образів….

Сергій Янішевський

Засновник інтернет-журналу MOLODI. Життя ламає нас по дорозі кудись та все буде файно і зашибісь. Намагаюсь уникати сірості і стандартності, створюючи щось своє. Ще з дитинства люблю наше – українське.
  • сподобалось. для таких роздумів потрібна окрема рубрика “Крик душі”.

  • nastia

    Дуже-дуже-дуже класно! Незвичайно, романтично… Я захваті

  • Ann

    Стаття вразила! Для мене вона є найкращою на конкурсі! Дуже вдячна автору за таку неперевершену прозу!

  • Serhiy

    Дякую:)

  • Andrik

    мммммммммм…знову дощ

    читав під бекграунд “When the rain”….

  • Serhiy

    :)) гм:) я зрозумів:))

  • Klai

    Це не стаття але дуже сподобалось