Вірити у казку?

СМІ з усіх сторін гудять нам про Новий рік. Зовнішня реклама в’їдається нам у мозок, коли ми пересуваємось у маршрутках, та відраховує  минаючі дні до цієї події. Супермаркети завалені подарунковими наборами, які заставляють нас безмірно витрачати купу грошей на (будемо чесними перед собою) непотрібні нікому речі. «Треба ще плаття на корпоратив купити», – чую я у черзі чиюсь розмову.

Так, з сімейними парочками усе зрозуміло. Буде домашній вечір з великою кількістю їжі та привітанням президента. Вони метушаться за дві неділі и планують, планують… А що робити тим, у  кого немає ніяких планів на цей святий день, якого всі ждуть як вступу в ЕС?

Все це схоже на бутафорію та нав’язування канонів. Чи можна штучно відчути щастя та повірити у казку? Чи зможе заповнити чорні діри новорічна програма «Вечірній квартал»?

ZCFYZz6fN4YЯ відчуваю щастя, знаходячись на концерті улюбленою групи, від думки, що повесні поїду у євро тур.  Але я не можу радіти від шаблонних свят. Не вмію и не хочу. Це не антисоціальний протест, це тверезе сприйняття світу.

Вечір Нового року. Це лише звичайний вечір! Тоді чому в цей день ми не хочемо бути самотніми?  Самотність у звичайний будній день легко пояснити роботою, заклопоченністю, простудою.  У новий рік відмазки перед самим собою лепити нерозумно. І празник  як детектор брехні виводить нас на чисту воду та змушує переглянути  своє життя.  Може щось и справді пішло не так?

Я вирішила не відзначати 2014 рік. Вирішила і.. пішла діставати з шкафи гірлянди.