Відмінники

Відмінники

Відмінники Я учениця 11 класу. Протягом 9 років навчалась відмінно. Добре здала екзамени. 10 клас був для мене таким собі відпочинком. 11 клас – початок кінця . Той визначальний період , коли ми, будучи майже дорослими, приймаємо рішення про подальший розвиток. Я обрала гуманітарний напрямок. І весь час 11 класу приділяю увагу лише тим предметам, які мені потрібні для здачі ЗНО. І тут виникає проблемка: я золота медалістка. Чому проблемка?  Поясню.

Мої бали, як пояснюють вчителі, повинні бути не менше ніж у 10 класі. А це означає, що я мушу вчити всі предмети. Але люди добрі, навіщо мені заглиблюватись у хімію, коли я йду на історичний? 9 класів я плідно працювала і деяка база в мене є. Більшого, на даному етапі свого розвитку, я не потребую. Тому,  я вирішила не заглиблюватись у предмети які в майбутньому мені будуть непотрібні. Робила більший натиск на історію, мову. Про ту медаль  вже  забула. Вчителі підійшли з розумінням,  робили деякі поблажки. Так – сяк, виходить, я – медалістка.

Кінець року. Контрольні зошити медалістів везуть в область. В школі кіпіш неймовірний: вчителі бігають, передивляються журнал, переживають, директор кричить, в цілому – хаос. Зошити перевірили, вчителі з радістю сказали, що медалісти пройшли, ми з полегшенням видихнули. Через деякий час, зовсім випадково, при розмові зі своїм татом я дізналась, що за перевірку цих «золотих» зошитів кожна родина заплатила по 500 грн. Я була просто шокована( мої бітьки не сказали мені про це одразу). І за що? Навіщо? Поясніть мені. Навіщо мені медаль за 500 грн, якщо максимум, що я  з нею зроблю, так це повішу десь на дзеркалі і буду дивитися на те, чого насправді не заслуговую? Не хочу я так! Якщо вчителі думають, що ставлячи липові оцінки вони допомагають нам – вони помиляються. Ми ж не дурні діти, наприклад я, чудово знаю, що не тягну на золото. Не хочу я ту медаль. Так само як і більшість моїх  друзів-відмінників. Ми часто говоримо про це, після того, що дізналась, принципово хотіла відмовитись, вчителі ж почали переконувати і казати, що в них будуть проблеми: бо вже якісь там атестати з відзнакою готові. Є предмети в яких я відчуваю себе впевнено, я знаю, що я знаю. Інші…

Ці 11,12,10, ця незрозуміла гонитва за оцінками, ця тупа освітня система. Ну поясніть мені, чому в 10,11 класах не зробити профільне навчання? Чому в загальноосвітній школі української мови на тижні дві години, а фізики – три? Враховуючи, що з нашого класу ніхто не хоче зв’язувати своє життя з цією наукою і, наскільки я знаю, в паралелі також. В цьому є сенс? Хіба я можу стояти поряд з людиною, яка 11 років навчалась плідно, і тримати ту саму золоту медаль як і вона?

Особисто мені соромно: за себе, за вчителів, а особливо за тих, хто взяв ці гроші. 1500 грн з одного нашого класу. І тепер усе, що нас вчили у школі: справедливість, рівність, тощо, змішалось з дійсністю,  яку показують нам ” наставники”. Починаючи з першого класу нам вбивають в голову міфи, бо так, бачиш, написано в їхніх вчительських посібниках. Міфи про те, як потрібно себе вести, що таке доброта, любов до ближнього. Погрожують одиницею в журнал за підказки, додаючи при цьому: не роби своїм однокласникам  ведмежу послугу. І ми ж на  цих міфах виростаємо! 11 років ми сприймаємо і впитуємо мов губка  їхні посібникові настанови. А зараз, дійсність яка виливається, ламає усе, що накопилося за ці роки. І хто ж тепер робить « Ведмежу послугу» дорогі мої, кохані вчителі?

  • Синоптик

    Ех, почувби вас хтось… хтось там на горі, в міністерстві …
    Але там глухі, глухі …