Від Бокаччо до Коельо

Усе починається навесні…

Саме ця пора року дарує зустріч Данте і Беатріче. Чим не привід розгорнути свою “Комедію” навесні? Сила кохання — найвпливовіша, адже змушує робити певні речі без прикладання сил інших. У Данте це ще й шлях до пізнання Бога, що куди важливіше. Парадокс полягає лише в одному: “божественна” не тому, що Богові, для Бога, чи про Бога, а тому, що цінна, чого не ставимо під сумнів. Ще раз про любов. Чомусь, Данте не виокремлює почуття як почуття. Кохання — шлях до Бога у його випадку. Тобто, виходить, що любов (як і щастя) — не пункт призначення. А як щодо того, що Бог – це любов, любов — Бог? Значить Бог теж не існує як щось конкретне, як щось, що має живе втілення. Бог — це шлях, а отже, Бог — життя, яке веде до Бога. Тобто, бачиться, що Данте визначав Бога, як дві різні площини, які в кінцевому результаті перероджуються одна в одну. Звідси висновок: яким би ти шляхом не пішов (з Богом чи з Бісом), доходиш все одно до Бога, який тебе або карає або милує. Звідси, Данте ставить читача перед вибором, підсвідомо закладаючи в нього те, що вибір вже зроблено.

Поміж сильними почуттями автора “комедії” можемо виокремити  і його людські риси, погляди, переживання, які, так чи інакше, випливають із написаного.

Найперше і найважливіше — Данте вірить у людину, як у живу істоту, і вірить у людину, як у душу. Більше того, він вірить у силу віри. Звідси випливає, що мало — просто вірити, потрібно вірити у свою віру і лише тоді духовні прагнення та поривання можуть мати позитивний результат.

Від Бокаччо до КоельоДанте визнає, що заблукав. Як справжній будитель людства, береться за визначення долі інших — вони заблукали також. Однак завжди є вихід і Данте демонструє його на прикладі самого ж себе, сподіваючись (насправді прекрасно розуміючи), що людство (не буквально) проживе “комедію” разом з автором і таки віднайде шлях до просвічення.. На перший погляд, вчинок гідний справжнього лідера. З іншого боку, звичайний вияв егоїзму, егоцентризму, вивищення власної персони, акцентування на власній мученицькій долі, що заперечує той факт, що милосердця повинно бути непомітним. Данте ставить під сумнів і те, що належить епосі Середньовіччя, адже головна ознака героїв середньовічних поем — пасивність, підкорення іншим силам, ковтання готового продукту без особливого перетравлювання. Наш герой демонструє дещо інший підхід, адже бере на себе усю відповідальність за долі зображені у поемі; сам створює — сам аналізує — сам підбиває підсумки.

Зображення долі людини після смерті — сміливий вибір, адже ніхто не знає, як воно — після смерті. Автор ставить перед собою більш ніж високу мету — довести людям, що закон відплати таки діє, сподіваючись таким чином на відповідь, яка полягає в тому, що людина таки утримується від злих вчинків. Якщо ж дивитись в іншому вимірі, то бачимо, що Данте (знову ж таки своїм прикладом) закликає до творення гармонії, в якій людина вільно співіснує з Богом.

Окрему увагу варто приділити й символіці чисел. За основу композиції поеми Данте обирає цифру «3» та похідні від неї.  «Боже­ственна комедія» поділена на три частини — «Пекло», «Чистилище», «Рай». Кожна частина має 33 пісні, написані тер­цинами. 3 трьох рядків складається кожна стро­фа. Постійне використання цифри «3» символізує Трійцю. Загальна кількість пісень в поемі  – 100. Квадрат десяти символізує абсолютну довершеність.

Попри суперечки з самим собою, попри численні нерозуміння, розставлення акцентів у боротьбі між добром і злом, Данте незмінно залишається вірним двом джерелам любові – Беатріче та Італії. Щодо останньої, то про її існування як єдиної і об’єднаної Поет мріяв до останніх днів.

Світ твориться з частинок, які взаємопов’язані. Розглядаємо частинки не як фізичні тіла, явища, процеси, а як головні складові людського буття. Кожен наш рух, дія, вчинок переростає у спосіб життя (майже завжди) і за кожну дію, вчинок, рух на наступному етапі Бог ставиться бал. Усе просто, як у студентські роки: прохідний бал є — тебе чекає наступний етап, немає — перший етап стає твоїм єдиним етапом. В цьому й полягає головна ідея “комедії” – усе залежить від початку. Тому-то й треба спокійніше реагувати на березневі приморозки, адже навесні усе тільки починається…

… триває десять днів…

У Бокаччо «10» – вияв досконалості, як і в «Божественній комедії» Данте. Це ж стосується трійок та сімок, адже це ті цифри, у яких вбачають особливу таємну силу. Цікаво, що Бокаччо починає роботу над своїм геніальним творінням 1350 року. Якщо додати цифри, то отримуємо «9» (1+3+5+0=9), а це тричі по три. Окрім того, “Декамерон” Джованні Боккаччо був опублікований у 1353 році. Сума цифр у результаті дає нам трійку (1+3+5+3=12; 1+2=3). Цікаво й інше, поштовхом Боккаччо для написання «Декамерона», стала жахлива епідемія чуми 1348 року. Додавши ці цифри, знову отримуємо магічне число, цього разу «7» (1+3+4+8=16; 1+6=7). Щодо  «Божественної комедії», то її було написано у 1307—1321 роках, і результат підрахунків схожий, адже тут отримуємо цифру «9» (1+3+0+7+1+3+2+1=18; 1+8=9), а вона складається з трьох трійок. Магія завжди магія. Магія – магія всюди.

Від Бокаччо до КоельоВідчувається в «Декамероні» сильний повчальний момент. Якщо Данте виступав пророком та філософом, то Бокаччо виступає вчителем. Як сам автор, так і його герої задають тему, моралізують на задану тему, пропускають її крізь себе і роблять висновки. Бокаччо не може вирішити усіх проблем, але Бокаччо завжди вказує на те, що проблема є. Для прикладу, міркування Гізмонди з першої оповідки четвертого дня: право на благородство дають особисті якості людини, а не багатство чи інші матеріальні чинники.

Тема кохання нікуди не зникає і, мабуть, якщо у якомусь геніальному творінні ми не бачимо любові, то це не означає, що її там нема – вона старанно прихована. Цього не скажемо про Бокаччо. Якщо у Данте було юнацьке кохання піднесене до значення світового факту, то у Бокаччо бачимо любов зі справжніми рисами буденності, з її реальними плюсами та мінусами, а заразом і таке знайоме прагнення звичайного людського щастя. Любов у Бокаччо – не гріх, і навіть не фізична необхідність, яка повинна служити для продовження роду, а велике диво. У розповідях вона виступає під абсолютно відмінними обличчями – насолодою плоті та глибокою відданістю.

Бокаччо не боїться осуду. Якщо поети Середньовіччя були пасивними, бо представник Відродження не боїться висловити власну позицію, викрити чийсь темний бік.  Для прикладу, викриття прихованих вад служителів церкви (скупість і розпуста ченців). Як результат, церква засуджує “Декамерон”, а згодом і сам автор відрікаєтьсяся від твору, як від помилки молодості. Нічого дивного, адже те, чого більшість не розуміє, та ж більшість називає аморальним. Однак, попри усі закиди церкви, психологічний роман (роман не лише як жанр; роман як роман (у сенсі стосунків) з чужими думками) Бокаччо, який тривав 10 днів, триває досі…

…і перероджується у сьогодення

Усе вже написано, чи не так? Якщо так, то у поетів сьогоднішніх немає майбутнього. Майбутнього немає у їхніх творінь. Абсурд. Але як знати, писав це автор з себе, побачив на вулиці чи просто переробив написане до нього? Адже якщо дуже захотіти, то можна довести те, що кожен твір є писаним з чогось, що вже було кимось написане. Можна навіть передбачити те, як опише ті ж історії представник наступної епохи.

Від Бокаччо до КоельоЦікаво, наприклад, те, що до “Декамерону” були включені художньо перероблені приклади, якими були насичені проповіді священиків, що звертались до народу. Після обробки цих проповідей Боккаччо, повчальні історії перевтілювались у яскраві твори. Змінювалось тільки одне – акцент зміщувався з Бога на Людину. Звідси, прославляли вже не Бога, а Людину.  Історії носили типово моралізаторський характер, отже людина вбачала себе у кожній з них. Більше того, підставляючи себе у твір, беручи на себе головну роль, намагалась віднайти у написаному сюжеті відповіді на запитання, що ставило її власне життя. Якщо дозволите провести таку паралель, то чим Бокаччо не Пауло Коельо? Адже останній також вдало переписує біблійні сюжети. Відмінним, мабуть, є лише той факт, що у Коельо є лише повчальні моралізаторські історії, коли у Бокаччо є набагато більше.

Так, відмінності існують. Однак незмінними залишаються сила любові, віра у Бога, боротьба між добром і злом, і, головне, особистий вибір представників кожної епохи на користь добра – якщо не тому, що так відчувають, то тому, що так їх вчили попередники. І добре, що вчили саме так.

Юлька Гриценко

Народилась неважливо коли, але жаль, що не восени. Люблю жовте листя, мокрі лавки, львівську бруківку і червоні доріжки на сходах. Люблю життя, і чекаю на взаємність. Не вірю в гороскопи, не вірю в долю, вірю в себе.