Вічне сяйво чистого розуму (2004)

Вічне сяйво чистого розуму

Вічне сяйво чистого розумуМило. Фільм справив на мене дуже неоднозначне враження і тому писати на нього рецензію важкувато, але дуже хочеться. Збиралася подивитися його вже давно, але все якось не складалося. І от сьогодні я нарешті його побачила. І, чесно кажучи, я трохи розчарувалася.

Початок у фільму здалося дуже інтригуючому, але, коли справа дійшла до власне самих важливий і емоційних сцен, я занудьгувала. Джим Керрі носиться по своїм спогадам за Кейт Уїнслет. Всі ці спогади дуже схожі і незабаром все стає досить передбачувано і навіть не цікаво. Клементина мене дуже дратувала, її вчинки і слова в більшості випадків позбавлені всякої логіки, більше схожі на дії душевнохворих.

А ось Джим Керрі приємно здивував. Не чекала я від нього такої чудової гри, та ще в зовсім незвичному для нього жанрі. Але він безперечно був незрівнянний.

Паралельно з основною лінією фільму, існує ще одна, більш цікава, глибока і емоційна. Мері (Кірстен Данст) закохана у свого начальника та директора клініки «Лакуна» – доктора Мерзвяка, але зустрічається вона зі Стеном (Марк Руфалло), одним з лікарів. Історія кохання Мері виявилася трагічніше історії головних героїв. Кірстен Данст чудово впоралася зі своєю роллю. Їй я співчувала, співпереживала, на відміну від Кейт Уінстлет, чия Клементина створювала собі і Джоелу проблеми з нічого, але сама вирішити їх була не в змозі.

Загалом, фільм непоганий. Якщо ви любите мелодрами (а я їх не люблю), якщо любите Джима Керрі або Кейт Уінслет, якщо хочете подивитися що-небудь казкове, сюрреалістично, романтичне, незвичайне, то його варто подивитися. А для мене це  6 з 10.