Українська в Дніпропетровську, або шлях джедая

Декілька днів тому, зайшов в одну кав’ярню випити кави та скористатись безкоштовним вай-фай. І уявіть моє здивування, коли на звичне замовлення роблять 50% знижку. Тому що спілкуюсь українською! І це у Дніпропетровську. Перший випадок коли україномовність стала матеріально вигідною. Та й не тільки мені — неважко здогадатись куди піду наступного разу. Крок, з точки зору власників чи особисто персоналу закладу, дуже вдалий.

Але майже три роки, впродовж яких розмовляю українською, були багато інших приємних моментів. Одним з яких є увага жіночої статі. Не знаю, чи це мій легкий західний акцент, чи просто українське слово в Дніпропетровську ріже вухо й привертає увагу, але скільки разів дівчата першими починали розмову: “А Ви говорите українською?!” — то запитуючи, чи то констатуючи факт, дивуються вони. Не мені вам розповідати, що зав’язати подальшу розмову й познайомитись є справою техніки ;)

Загалом рідко тут, в урбанізованому середовищі, почуєш українську. Щоб вільно нею розмовляти потрібно мати певну сміливість. Й не хочу здатись голослівним, але українська мова в Дніпропетровську — мова прогресивної молоді та ознака освіченості. Таких людей не багато(хто говорить українською), але вони майже всі знайомі між собою. Бо ходять на одні ж ті самі концерти, виставки, презентації. Тут можна знайти собі друзів, причому спільність інтересів породжена самим же російськомовним середовищем та місцевим культурним болотом.

З навчанням все просто, але не так просто:) Викладачі, люди котрі мають наукові ступені чудово розуміють українську. А якщо і ні — то не подають виду. У своїй групі єдиний розмовляю українською. Решта навіть не пам’ятають, що перші півтори роки у ВиШ’і я переходив на російську чи українську в залежності від ситуації.

Стверджують, що білінгвізм призводить до неврозів і розладу психіки. Але, точно знаю, відповідати складно, коли не можеш зорієнтуватись якою мовою говорити, й ці вагання й заплітання визначають твою оцінку. Використання одної мови дозволило значно ефективніше демонструвати здобуті знання. Бували випадки, коли на іспиті викладач чула українську й говорила: “Нарешті є з ким попрактикуватись в українській!” й тут, студенти зрозуміють, ставало трішки непособі.

Проте не завжди все так гладко як того хотілося б. Їдучи в маршрутці й оголошуючи зупинку українською, довелось чути відбірну лайку в свою адресу. Але чому в Україні за українську тебе матюкають? Можна говорити російською ситуативно, але що це визначає, окрім власної слабкості?

Кожен сам визначає якою мовою говорити. Кожен має переконання й свій погляд на одні  речі. Але Ваш вибір — це вибір мови, якою звертаєтесь до інших. Вибір інших визначає мову звертання до Вас. Вибір кожного — це вибір усіх. Я розмовляю українською мовою завжди. І це кльово!