Українська в Дніпропетровську, або шлях джедая

Декілька днів тому, зайшов в одну кав’ярню випити кави та скористатись безкоштовним вай-фай. І уявіть моє здивування, коли на звичне замовлення роблять 50% знижку. Тому що спілкуюсь українською! І це у Дніпропетровську. Перший випадок коли україномовність стала матеріально вигідною. Та й не тільки мені — неважко здогадатись куди піду наступного разу. Крок, з точки зору власників чи особисто персоналу закладу, дуже вдалий.

Але майже три роки, впродовж яких розмовляю українською, були багато інших приємних моментів. Одним з яких є увага жіночої статі. Не знаю, чи це мій легкий західний акцент, чи просто українське слово в Дніпропетровську ріже вухо й привертає увагу, але скільки разів дівчата першими починали розмову: “А Ви говорите українською?!” — то запитуючи, чи то констатуючи факт, дивуються вони. Не мені вам розповідати, що зав’язати подальшу розмову й познайомитись є справою техніки ;)

Загалом рідко тут, в урбанізованому середовищі, почуєш українську. Щоб вільно нею розмовляти потрібно мати певну сміливість. Й не хочу здатись голослівним, але українська мова в Дніпропетровську — мова прогресивної молоді та ознака освіченості. Таких людей не багато(хто говорить українською), але вони майже всі знайомі між собою. Бо ходять на одні ж ті самі концерти, виставки, презентації. Тут можна знайти собі друзів, причому спільність інтересів породжена самим же російськомовним середовищем та місцевим культурним болотом.

З навчанням все просто, але не так просто:) Викладачі, люди котрі мають наукові ступені чудово розуміють українську. А якщо і ні — то не подають виду. У своїй групі єдиний розмовляю українською. Решта навіть не пам’ятають, що перші півтори роки у ВиШ’і я переходив на російську чи українську в залежності від ситуації.

Стверджують, що білінгвізм призводить до неврозів і розладу психіки. Але, точно знаю, відповідати складно, коли не можеш зорієнтуватись якою мовою говорити, й ці вагання й заплітання визначають твою оцінку. Використання одної мови дозволило значно ефективніше демонструвати здобуті знання. Бували випадки, коли на іспиті викладач чула українську й говорила: “Нарешті є з ким попрактикуватись в українській!” й тут, студенти зрозуміють, ставало трішки непособі.

Проте не завжди все так гладко як того хотілося б. Їдучи в маршрутці й оголошуючи зупинку українською, довелось чути відбірну лайку в свою адресу. Але чому в Україні за українську тебе матюкають? Можна говорити російською ситуативно, але що це визначає, окрім власної слабкості?

Кожен сам визначає якою мовою говорити. Кожен має переконання й свій погляд на одні  речі. Але Ваш вибір — це вибір мови, якою звертаєтесь до інших. Вибір інших визначає мову звертання до Вас. Вибір кожного — це вибір усіх. Я розмовляю українською мовою завжди. І це кльово!

  • Олександра Арінєнкова

    Як я Вас розумію, Володимире! Чудова стаття, яка мене дуже порадувала, дякую Вам!
    Справа в тому, що я мешкаю в Донецьку, а тут ситуація ще гірша, ніж в Дніпропетровську, і, так само, говорю українською. Мій стаж поки становить тільки рік (цього місяця ріцчниця і буде), до цього наважувалася лише писати рідною мовою. Дійсно, україномовна молодь тримається один одного, тільки от деякі політичні сили, нажаль, намагаються на цьому грати. Хоча, це давно є нормою.
    І, так, україномовна людина у російськомовного осередку часто викликає захват. Люди дивуються, радіють, кажуть, що рідна мова надзвичайно гарна і, інколи, намагаються відповідати державною мовою. Це так надихає!
    P.S. Була б дуже рада україномовним знайомим в Дніпропетровську! Якщо що – мої контакти тут: http://molodi.in.ua/author/arinenkova/

    • Володимир Урмак

      Обов’язково зв’яжусь.

  • Дякую. Нарешті оптимістичний погляд на проблему :). А зважати на водіїв маршруток та інших “інтелектуалів” – себе не любити.
    Звичайно нічим не хочу образити нормальних водіїв…

    • Володимир Урмак

      Радий чути приємні відгуки. Бо самому набридли ці скиглення на кшталт “Що ж це робиться, люди”. Конструктивізм в цьому плані не завадить :)

  • Ігор

    О, як я вас розумію. Я навчаюсь в Дніпропетровську уже третій рік, і третій рік одногрупники мене завжди прохають розмовляти з ними російською :” мєня єтат украінскій кумаріт, гаварі на рускам” – кажуть вони мені. Зазвичай на такі прохання я відповідаю, що ви спершу російську самі вивчіть, а потім уже робіть подібні заяви. Бо та російська, якою спілкуються в Дніпрі, то лише різновид суржика, жалюгідне “подобие” мови наших сусідів. Але на лентах доводиться відповідати російською, бо вся спеціалізована література моєї спеціальності існує тільки російською мовою. Ось так і живу в побуті – українська, в навчанні – російська.
    До речі, де ви таку кав’ярню знайшли?

    • Володимир Урмак

      “Esperanto”. І це швидше ініціатива персоналу.

      • Значить персонал заплатив 50% з свого карману. Офіціантка збожеволіла, коли почула українську. Так прикро, що все це в Україні! Прикро, що в державі розмовляють не державною, а якоюсь іншою.

        Володимире, перевір свою електронну пошту. (ту, яку ти вказував у профілі на нашому сайті)

  • Справді, той хто говорить українською в українських мегаполісах виділяється серед усіх інших. Самі такі люди не бояться змін у у суспільстві та не прогинаються під інших. Думаю, ви розумієте, про що я.

  • +1 лайк – ваш колега “по мовному питанню” з Одеси.

  • Anonymous

    Чи можна дати огляд Вашого журналу на моєму сайті?

    • Володимир Урмак

      Доречно було б зв’язатись використовуючи контакти на http://molodi.in.ua/zvyazok/

      • Anonymous

        Так у Вас все заплутано… Дякую, вже навіть перехотілось…

    • Вибач, що одразу не відповів. Звичайно, що ти можеш написати про MOLODI на своєму сайті. Якщо є якісь питання щодо проекту, то звертайся.

  • Сергій

    Володимире, за вашою розповіддю залишається незрозумілим, звідки ви родом. Ви написали, що здобуваєте в Дніпропетровську освіту, а самі ви звідки?

  • Оленка

    Невже я бачу рідні душі! Така болюча й актуальна тема, а майже ні з ким не могла поділитись окрім 3-5 людей, і тут випадково натрапила на вас.. Сама я теж з Дніпра і цілком погоджуюсь зі всим вищесказанним. Просто аж гірко стає, коли хтось на запитання “А звідки ви, що так гарно українською розмовляєте?” чують відповідь “З Дніпропетровську, тутешня я” роблять тааке обличчя, неначе інопланетяна побачили.