На дворі стояла тиха ніч

На дворі стояла тиха ніч

На дворі стояла тиха нічНа дворі стояла тиха ніч. За вікном нечутно падав сніг,але їй хотілося дощу. Вона завжди шкодувала,що не може виконувати свої бажання просто клацанням пальців. Захотіла машину – клац,і вона вже обережно припаркована під твоїм вікном. Захотілося тобі маєток у Франції – клац,і ти вже відчуваєшь важкенькі ключі у себе в кишені. На неї знову нахлинули ці такі солодкі мрії . Але раптом щось повернуло її до реальності. Щось важко бахкало об скло. в її голові промайнула думка – «Невже дощ?» Ні. Вона знову видала дійсне за бажане. То просто падав важкий сніг. Його було так багато,що Аліса вже планувала впасти в сплячку,як тільки її будинок потоне у цьому снігу. Напевно саме це було їй потрібно. Та не реально…

На дворі стояла тиха ніч. Ніхто не смів порушувати цю тишу,та і не було кому.Саме в такі ночі Алісі здавалося,що всі навкруги померли. А вона жива. Жива,але одна..А чи є сенс в такому житті?Може краще вже померти?

Її роздуми перервала якась музика. Вона лунала на всю квартиру,що роздратувало б будь кого. Та Аліса просто ототеріло вдивлялась у темінь кімнати,ніби намагалася силою думки повернути тишу.Вона чекала дива,яке знову не сталось. Тож довелося вставати та шукати джерело того нестерпного порушника її тиши. Ним виявився звичайний телефон. Їй,не зважаючи на пізню годину,телефонував редактор. Пересилючи себе,вже з самого початку розуміючи причину дзвінка,Аліса тихо відповіла: « Так»

І з динаміку телефону полився потік емоцій і малорозбірливих слів. «А ось і дощ» ,- мовчки зазначила дівчина,та спробувала перервати цей потік.

– Роберте Едуардовичу,Роберте Едуардовичу! – вона повторювала ім’я шефа з надією що буде почута. А потім просто вимкнула телефон. Стиха зітхнувши дівчина пішла до столу. Неохоче Аліса знову відкрила кришку ноутбука і,переборовши бажання долити до кави чосгось міцнішого, поглянула на монітор. На пустому аркушу Microsoft Word була надрукована одне єдине речення: «З чого складаєтья щастя?» Зі слів Роберта вона розуміла,що статью вона повинна була здати ще вчора. Але як можна писати щось,якщо ти сам не знаєшь відповіді на це питання? Це важко для будь-кого. Та вона не мала права обирати ,що вона хоче.

Надворі стояла тиха ніч. Ідеальну тишу квартири порушувало лише ритмічне клацання клавіатури ноутбука і комп*ютерної мишки.Думки роїлися у неї у голові,та вона була не в змозі зібрати їх докупи. Щастя,щастя – як мало слів, як багато змісту. Як взагалі це можна передати у 120 словах? Про це можна писати романі у 10 томах і то не написати усього.Та це нікогоне цікавило,вона мала завдання і повинна була зробити його сьогодні за будь-яку ціну.І тому ця зазвичай непосидюча дівчина знову взялася за роботу. Коли вона знову взяла до рук фліжанку з кавою до рук та виявилася вже давно охололою. На годинику 4:45 ранку. Голова дівчини була важкою чи то від думок, чи то від кави. Аліса охопила голову руками. Вона почувалася спустошеною та й виглядала не краще. Знову і знову вона перечитувала текст. Щось було не так.

Надворі нарешті настав ранок. Вулиці потроху стали заповнюватися людьми що кудись поспішали- на роботу,на навчання,хтось додому,всі. Всі,окрім неї. На годинику 7:00. В квартирі стояла моторошна тиша,і тільки за столом спала дівчина з посмішкою на обличчі. Дівчина Аліса що пережила цю тиху ніч…