Три погляди на суржик

В той час, коли нинішня влада крокує до двомовності в Україні, коли пан Колесніченко подав законопроект про регіональні мови мій десятирічний племінник розмовляє українською, мислить нею, а, наприклад, російською — зась. Не йде воно якось йому, не вкладається в голову. В таких випадках він нагадує мені гостя з Росії, який «нічаво нє панімаєт на украінском». Воно й не дивно: дитина народилася в незалежній Україні, оточуючі її люди розмовляють українською… А що буде далі, чи не з’являться в мові хлопчика оті іншомовні слова, що так деколи ріжуть вуха?

Погляд перший. 2003 рік. Лесь Доній, політик, громадський діяч.

Уривок зі статті «Хай живе суржик!» www.molodaukraina.org

«…всі мови — це суржики. І українська — теж. Кожен неупереджений лінгвіст може дати розкладку про тюркські (майдан, козак) чи польські (кохати, перепросити) запозичення, не кажучи вже про болгарську основу, яку вслід за москалями ми цнотливо називаємо то старослов’янською, то церковнослов’янською. Чи, може, німецька «лямпа» народилася в херсонських степах, а англійський комп’ютер вигадала Одарка з Мелітополя? Отож-бо. Запозичували, запозичуємо і будемо запозичувати! Літературні норми дуже умовні і ніде не відповідають нормам живої мови. Суржиком писав наддніпрянець Шевченко, галичанин Франко, суржиком розмовляли діячі Центральної Ради. А якщо послухати нинішніх політиків, ви що думаєте, суржиком вправно володіють тільки притчевоязицеві Плющ і Кучма? Спокійно! Ющенко й Тимошенко володіють суржиком не гірше. Якщо хтось скаже, що то у них літературна мова, значить, я проходив у школі якусь іншу. Ну то й що? Хіба вони перестали бути українцями?

Можна подумати, що мені не хочеться, щоб українська була чистішою і красивішою. Звичайно, хочеться. Просто я розумію, що в наших умовах боротьба з суржиком — це не першочергова проблема. Більше того, ця боротьба шкідлива, бо вона зменшує коло наших союзників (користувачів української мови — авт.), замість того, щоби завойовувати нових.

Потрібно боротися. Але боротися не з суржиком, а за перехід на суржик російськомовних. Спочатку хоча б на суржик. А далі вже справа техніки…

Мови світу демократизуються, вони відкриті до різних віянь та впливів. Нехай ці віяння не завжди добрі й корисні, але якщо мова жива, вона перетравить і витримає все. Наші ж ура-придурки намагаються втримати її в межах сільського дев’ятнадцятого століття, а значить, вони її омертвляють, вони прирікають її на загибель. А мові потрібен розвій. Нехай на цьому етапі ми трохи втратимо мовну чистоту і наберемося зайвих запозичень, — головне, щоб ми змінили оборонні редути на атакуючі порядки.»

Погляд другий. 2010 рік. Богдан Жолдак, письменник, сценарист.

Із розмови під час перебування в Бердичеві

«Суржик — це найцікавіша структура мови. Наприклад, англійська мова, яка має колосальні літературні традиції, — це конгломерат примірно двадцяти племен. Але подивіться, яка це вироблена літературна мова. Російська мова — теж суржик, що утворився за допомогою русифікації декількох племен Новгородом, Псковом, Києвом. Але подивіться, які наслідки цього. Тепер цей суржик змушує нас суржикувати нашу прадавню українську мову. Суржик має потужну енергетику. Це теж своєрідна мова. Та й взагалі, багато мов у світі є суржиковані. Навіть серед автентичних мов десь 7 % — це корінна лексика, а все інше — це засвоєні з інших мов слова, які можуть бути синонімами до власних слів. Як би того не хотілося, але всі мови на 93 % складаються із запозичених слів.

Інша справа, що на Україні суржик — явище потужне. Хоч він поступово і зникає, і все потроху відходить в бік української мови, але наш уряд вводить державну двомовність, що, власне, є найпаскуднішою річчю, бо, відповідно, суржик нав’язується нам згори».

Тепер спробую обмізкувати все вищенаведене та дати відповідь на своє питання. Хоч і розмовляли наші прадіди суржиком, бо й тоді нав’язували нам чужу мову (згадаймо історію), то й сьогодні ми його ще будемо чути. На превеликий жаль, «оборонні редути» давно розібрані своїми на будматеріали, а «атакуючі порядки» Донія розбіглися по кущах. Що ж лишилося? Лишилися ще 7 % корінної лексики та ми, прості користувачі української мови.

І нехай буде закон про регіональні мови, бо чому, наприклад, потрібно змушувати російськомовного українця в Донецьку користуватися українською. Ми ж повинні жити в цивілізованому світі. Проте двомовність — це аж занадто. Бо ж потім, як бувало і раніше, захочеться ще більшого, наприклад, тотальної русифікації (знаємо звідки вітер віє). Шановне панство, яке бажає цього, боюся, надірве свої пупки. Бо є така річ як людська гідність.

Нове покоління молодих людей, та й мій племінник, виховані не як раби і будуть носіями української мови лише за однієї простої причини — змалку навчені думати українською. І від цього не відступляться. І нехай буде таких людей мало, головне в цьому не кількість носіїв, а їхня якість, що рецесивним (прихованим) геном передається з покоління в покоління, бо домінантні (переважаючі) є нестійкими. Так і у випадку суржика та нав’язування чужої мови — все величне, могутнє, колосальне рано чи пізно руйнується, як Вавілон (згадайте, що тоді сталося з мовою). Ми ж, українськомовні, і не збираємося таке будувати. Тому нашій мові наказано жити вічно.

“Де ж третій погляд?” – запитаєте ви. Третій погляд ваш.

Автор: Юрій Балюк

Засновник інтернет-журналу MOLODI. Життя ламає нас по дорозі кудись та все буде файно і зашибісь. Намагаюсь уникати сірості і стандартності, створюючи щось своє. Ще з дитинства люблю наше – українське.