Три погляди на суржик

В той час, коли нинішня влада крокує до двомовності в Україні, коли пан Колесніченко подав законопроект про регіональні мови мій десятирічний племінник розмовляє українською, мислить нею, а, наприклад, російською — зась. Не йде воно якось йому, не вкладається в голову. В таких випадках він нагадує мені гостя з Росії, який «нічаво нє панімаєт на украінском». Воно й не дивно: дитина народилася в незалежній Україні, оточуючі її люди розмовляють українською… А що буде далі, чи не з’являться в мові хлопчика оті іншомовні слова, що так деколи ріжуть вуха?

Погляд перший. 2003 рік. Лесь Доній, політик, громадський діяч.

Уривок зі статті «Хай живе суржик!» www.molodaukraina.org

«…всі мови — це суржики. І українська — теж. Кожен неупереджений лінгвіст може дати розкладку про тюркські (майдан, козак) чи польські (кохати, перепросити) запозичення, не кажучи вже про болгарську основу, яку вслід за москалями ми цнотливо називаємо то старослов’янською, то церковнослов’янською. Чи, може, німецька «лямпа» народилася в херсонських степах, а англійський комп’ютер вигадала Одарка з Мелітополя? Отож-бо. Запозичували, запозичуємо і будемо запозичувати! Літературні норми дуже умовні і ніде не відповідають нормам живої мови. Суржиком писав наддніпрянець Шевченко, галичанин Франко, суржиком розмовляли діячі Центральної Ради. А якщо послухати нинішніх політиків, ви що думаєте, суржиком вправно володіють тільки притчевоязицеві Плющ і Кучма? Спокійно! Ющенко й Тимошенко володіють суржиком не гірше. Якщо хтось скаже, що то у них літературна мова, значить, я проходив у школі якусь іншу. Ну то й що? Хіба вони перестали бути українцями?

Можна подумати, що мені не хочеться, щоб українська була чистішою і красивішою. Звичайно, хочеться. Просто я розумію, що в наших умовах боротьба з суржиком — це не першочергова проблема. Більше того, ця боротьба шкідлива, бо вона зменшує коло наших союзників (користувачів української мови — авт.), замість того, щоби завойовувати нових.

Потрібно боротися. Але боротися не з суржиком, а за перехід на суржик російськомовних. Спочатку хоча б на суржик. А далі вже справа техніки…

Мови світу демократизуються, вони відкриті до різних віянь та впливів. Нехай ці віяння не завжди добрі й корисні, але якщо мова жива, вона перетравить і витримає все. Наші ж ура-придурки намагаються втримати її в межах сільського дев’ятнадцятого століття, а значить, вони її омертвляють, вони прирікають її на загибель. А мові потрібен розвій. Нехай на цьому етапі ми трохи втратимо мовну чистоту і наберемося зайвих запозичень, — головне, щоб ми змінили оборонні редути на атакуючі порядки.»

Погляд другий. 2010 рік. Богдан Жолдак, письменник, сценарист.

Із розмови під час перебування в Бердичеві

«Суржик — це найцікавіша структура мови. Наприклад, англійська мова, яка має колосальні літературні традиції, — це конгломерат примірно двадцяти племен. Але подивіться, яка це вироблена літературна мова. Російська мова — теж суржик, що утворився за допомогою русифікації декількох племен Новгородом, Псковом, Києвом. Але подивіться, які наслідки цього. Тепер цей суржик змушує нас суржикувати нашу прадавню українську мову. Суржик має потужну енергетику. Це теж своєрідна мова. Та й взагалі, багато мов у світі є суржиковані. Навіть серед автентичних мов десь 7 % — це корінна лексика, а все інше — це засвоєні з інших мов слова, які можуть бути синонімами до власних слів. Як би того не хотілося, але всі мови на 93 % складаються із запозичених слів.

Інша справа, що на Україні суржик — явище потужне. Хоч він поступово і зникає, і все потроху відходить в бік української мови, але наш уряд вводить державну двомовність, що, власне, є найпаскуднішою річчю, бо, відповідно, суржик нав’язується нам згори».

Тепер спробую обмізкувати все вищенаведене та дати відповідь на своє питання. Хоч і розмовляли наші прадіди суржиком, бо й тоді нав’язували нам чужу мову (згадаймо історію), то й сьогодні ми його ще будемо чути. На превеликий жаль, «оборонні редути» давно розібрані своїми на будматеріали, а «атакуючі порядки» Донія розбіглися по кущах. Що ж лишилося? Лишилися ще 7 % корінної лексики та ми, прості користувачі української мови.

І нехай буде закон про регіональні мови, бо чому, наприклад, потрібно змушувати російськомовного українця в Донецьку користуватися українською. Ми ж повинні жити в цивілізованому світі. Проте двомовність — це аж занадто. Бо ж потім, як бувало і раніше, захочеться ще більшого, наприклад, тотальної русифікації (знаємо звідки вітер віє). Шановне панство, яке бажає цього, боюся, надірве свої пупки. Бо є така річ як людська гідність.

Нове покоління молодих людей, та й мій племінник, виховані не як раби і будуть носіями української мови лише за однієї простої причини — змалку навчені думати українською. І від цього не відступляться. І нехай буде таких людей мало, головне в цьому не кількість носіїв, а їхня якість, що рецесивним (прихованим) геном передається з покоління в покоління, бо домінантні (переважаючі) є нестійкими. Так і у випадку суржика та нав’язування чужої мови — все величне, могутнє, колосальне рано чи пізно руйнується, як Вавілон (згадайте, що тоді сталося з мовою). Ми ж, українськомовні, і не збираємося таке будувати. Тому нашій мові наказано жити вічно.

“Де ж третій погляд?” – запитаєте ви. Третій погляд ваш.

Автор: Юрій Балюк

Засновник інтернет-журналу MOLODI. Життя ламає нас по дорозі кудись та все буде файно і зашибісь. Намагаюсь уникати сірості і стандартності, створюючи щось своє. Ще з дитинства люблю наше – українське.
  • Руслан

    Сегодня ехал в маршрутке, а сзади непонятная баба неизвестно от куда родом, вещала свои умные мысли в телефон непонятным для меня языком. Основа, вроде, родная, но слов очень много таких, которых нет в словаре, при чем НИ В ОДНОМ СЛОВАРЕ МИРА!!!

    Не зважаючи, що спілкуюсь я виключно російською, українську знаю непогано, дякувати потрібно українському кіно і телебаченню, українським перекладам та ін.

    Так ось, воно (а саме та сільська тітка), як на мене, паплюжить та не поважає ні мову ні державу, ні людей що спілкуються, або знають Українську, більш того це зневага до оточуючих та історії :)

    Хотя, возможно, дело во мне. Ведь меня нереально бесит когда говорят “ложи сюда”, вместо “клади сюда” и звОООнят, вместо звонЯт :)

  • xlop

    Повністю згідний з Русланом. Це зневага!
    І Лесь Доній та Богдан Жолдак, аж ніяк не праві.

  • Ну що сказати, про запозичення – то правда. Сам я спілкуюсь, де потрібно, російською, де потрібно – українською. Але дома, в селі, з друзями та рідними я розмовляю суржиком. І саме суржик для мене є рідною мовою, а не українська літературна, якою я так погано володію.

    >Так ось, воно (а саме та сільська тітка), як на мене, паплюжить та не поважає ні мову ні державу, ні людей що спілкуються, або знають Українську, більш того це зневага до оточуючих та історії :)

    Не хочу сперечатись, бо доля правди в тому э, але на мою думку, суржик – мова народу, мова селян. Так, їм начхати буває та правильність свого лексикону, бо вони працюють все своє життя і їм не до того.
    Тому я за те, щоб державною була українська мова, російську залишити мовою національних меншин але всім меншинам не заважало б вивчити мову країни, в якій вони живуть. Ну а суржик – то природний процес, але я проти того, щоб він масово проникав на ТБ, бо в субтитрах і рекламы його вистачає.

  • Руслан

    >Так, їм начхати буває та правильність свого лексикону, бо вони працюють все своє життя і їм не до того.

    Але, наприклад, кожна людина вміє рахувати, та виконувати математичні обчислення… Чому не є нормою 2*10 = 18, тому що рахувати потрібно з нуля?

    Суржик – наслідок нерозвинутої мови, і якщо його підтримувати, мова загине… Якщо ти володієш українськими словами у більшій мірі, ніж твої односельчани, чому б не подати приклад, та припинити цей балаган… адже український суржик – посміховисько для міста, таким чином, псується рейтинг села, тобі так не здається?

  • Борис

    Суржик – це псяча мова (як і москальська), для недорозвинуних людей, яким не хочеться вчити РІДНУ МОВУ. Перестріляти б всіх суржикомовців, навести порядок !

  • Руслан

    дурне, ой дурнє

  • Борис

    і не кажи 8D

  • Саша

    Борис, Ви занадто категоричні. Із таким же успіхом потрібно перестріляти і тих що насаджує западенську говірку, і тих що створюють новояз переписуюючи чи викривляючи давноуживані слова на їхні гуцуло-западенські варіанти.

    Варто зазначити, що існує 2 українських мови – літературна українська мова, та жива, розмовна українська мова. Так от суржик належить до розмовної мови. Я на 100% впевнений що жоден громадянин України не розмовляє “кришталево чистою українською” а час від часу використовує (непомітно для себе) суржик.
    Чомусь при слові суржик переважна більшість киває на суміш української та російської мов. Чому ніхто не згадує на західний суржик – суміш українською із польською, румунською, та іншими мовами? У вас, панове подвійні стандарти! Тому я повністю згоден із Лесьом Донієм. А от таких “письменників” як Жолдак взагалі потрібно гнати. Яка ще “прадавня українська мова”. Вона не прадавніша ніж білоруська чи російська. Та й взагалі, якщо подумати, то і наша українська мова є теж своєрідним суржиком – суміш польської, тюркської, старослов’янської та ще цілої когорти мов.

  • Юрій Балюк

    Саша, нариваєшся. Як автор статті маю право наголосити – тут ніхто нікого не має права ображати – ні Донія, ні Жолдака, нікого взагалі. Гнати когось чи брати в лапки слово “письменник” – це необдумано. Жолдака знаю особисто – це дуже талановита та багатогранна людина. Прошу уважніше читати статтю (маю на увазі про 7% корінної лексики).
    А якщо тобі не подобається таке – “прадавня українська мова”, то звернися до істориків та філологів, і, взагалі, тим, хто скаче півником без жодної аргументації – ганьба.

  • Саша

    Ну, по-перше до Вас у мене претезій немає. Стаття цікава, і те що її коментують це тільки підтверджує. Донія я теж не ображав, навпаки, мені імпонує його точка зору.

    А тепер до суті справи. Почнемо із того, що як і Жолдак я висловив свою думку “третій погляд”. Але навідміну від нього я не я писав таку нісенітницю про давність мови. Ще раз повторю – україньска мова аж ніяк не давніша ніж російська чи білоруська. Аргументи можете пошукати в історичних книгах, починаючи від шкільних підручників, і закінчуючи численними дослідженнями мовознавців (чи філологів) не лише українських, а що важливо, європейських, американських, російських, і т.д. Я розумію, що вживання таких слів як “прадавня українська мова” гріє душу, але потрібно дивитися реально на історію, а не придумувати її. Та й повертаючись до коментаря, я більше апелював Борису, із його випадами на “псячу мову” та “недорозвинуних людей” – це просто свинство писати таке (я все таки розумію що це вчасна думка, але ж і за власні думки потрібно відповідати).

  • Саша

    Перепрошую, не вЧасна, а вЛасна думка (просто помилився).

  • Юрій Балюк

    Саша, претензій до Вас не маю

  • Лана

    Шановне панство, тема, яку ви зараз обговорюєте, упродовж останніх 10 років є особливо актуальною (повірте мені як філологу й науковцю). Написано статті, наукові монографії, художньо-документальні книги тощо, але єдиного погляду на це явище не вироблено. Проте більшість єдина в думці, що суржик – це негативне явище, яке спустошує і знищує мову, не дозволяє її розвиватися і т.д. Переважне число людей виловлює думку, що варто боротися зі згаданим явищем. Так, у всіх мовах світу є суржик! Але існує ще таке поняття, як стійкість мови до різних впливів (діалект, суржик, іномовні запозичення тощо). Українська мова, дякуючи наполегливій і послідовній великодержавній політиці сусіднього “старшого” брата упродовж останніх двох століть, має низький рівень опору. Тобто наша мова більше й швидше піддається різного виду впливам, аніж, скажімо, англійська, китайська чи французька. До слова, остання (французька) охороняється Законом про захист мови (мене завжди смішило й дивувало, що французьку(!) треба охороняти, але ж дбають!). Саме через це (нестійкість до різних впливів) зараз існує правило (тенденція): якомога менше вживати слів іншомоного походження, недавно запозичених, використовувати їх тільки у випадку, коли немає українського відповідника (чи давно запозиченого). Однак на сьогодні дотримуються цього правила вже менше людей і не послідовно. Нинішня влада не сприяє, бо “забула” і Конституцію, і Закон про розвиток української мови, і багато іншого. Не буду зараз вдаватися до політичних дискусій! Про суржик. З ним треба боротися поступово, довго і наполегливо. Це, звичайно, робота не одного покоління і не на 10 років. Тож, постають питання: а чи будуть послідовні в цій важкій і невдячній справі кілька поколінь?! А чи треба кому ця проблема?! Чи боротьба за виживання, більш-менш пристойне прожиття знищить усі інші турботи?! У мене немає чіткої відповіді, хоч я і філолог з пристойним стажем роботи у вишах.