Три мільярди секунд і що далі?

І це при умові що ви проживете дев’яносто п’ять років і декілька місяців. Здається багато, проте не так воно багато, а якщо ще враховувати середній вік українця то…

Або скажімо інакше – за життя людина проживає в середньому 70-80 років. Здавалося, це великий термін, проте це лише мить для історії, що, до речі, незважаючи на свою славу повії навряд чи подарує вам змогу залишитись в її памяті як один із її творців. Вона, як грайлива куртизанка використає вас з єдинною ціллю – бути потрібною і залишить вас на одинці з вашою старістю і тим, що ви досягли за життя, не більше, а може і менше.

Ні – це не заклик відійти від історії. Це скоріше навпаки – заклик подивитись на історію, як на найбільше творіння людства, в порівнянні з яким всі ми є нікчемними,часто сірими, а інколи навіть чорними, плямками на її тілі. Лише деякі умудряються засвітитись і то на нікчемно малий проміжок часу.

То про що вся ця балаканина?
Виникає питання для чого живемо? Для чого вся ця цивілізація, коли ми в ній лише тимчасово, часто непотрібні чи навіть ворожі для неї (наприклад заважаємо своєю амбітністю, потребами, вимогами і так далі)

Навіщо жити?
Таке питання навряд чи часто задаємо собі, але відповідь вже лунає, не залежно чи було запитання, відповідь – жити на повну, жити сьогодні, жити гарно, жити для себе…

І що ж робимо – так і робимо!
Плювати хотіли на ініціативу заради загального блага, яка там ініціатива – лежить хтось на газоні, хай і лежить, яка різниця бомж чи астматик! На парах протираємо штани і плачемось батькам які нехороші викладачі, у ВУЗі одні, а вдома другі, там ми такі, тут ми інакші, але завжди такі як потрібно лиш нам, бо ми є ми! а все інше не парить!

Напевно, це можна назвати перегинанням палиці, бо це вирізка моментів не найкращих, але вони були, є і що саме цікаве далі їх буде ще більше. І в цьому вся трагікомічність нашого буття – ми намагаємось комфортніше влаштуватись в лещатах сьогодення зажимаючи інших і не помічаємо, як витікає з нас все те, що давало нам змогу йти проти часу, проти цинічних ідей, проти всіх негараздів.

Комічність полягає в тому, що дивлячись на все це збоку і трохи зверху, чи навпаки – бачиш сцену дикої тупості і наляканості натовпу, який втрачає людські риси коли мова йде про індивідуальні вигоди, коли наприклад зупиняється автобус і натовп починає прямо таки валитись в салон давлячи одне одного, обзиваючи і пересварюючись. Чи інший приклад – ти приходиш на роботу, а тебе звідти намагаються посунути бо на твоє місце є синочок і доця, яким треба пригріти одне місце… те саме стосується і ВУЗів, коли відмінник не проходить по балах бо в нього не має “підтримки”. А трагічність в тому, що всі це бачать, кожен, що правда, по своєму, але суть всі бачать одну. А найбільша мінусовість цієї картинки в тому, що з тої таки висоти погляду і різнобічності розуміння ситуації помічаєш і себе в тих ситуаціях і не завжди є бажання відступити назад, нагло розсміятись в спину натовпу, що так старається проломити двері в той таки автобус, чи ВУЗ чи… А відбірною лайкою, і не тільки протоптати собі шлях і зайняти своє місце, часто під намальованим сонцем…

Але все ж на цьому не кінець, бо немає сенсу плакатись на життя як не має сенсу чекати на чудо -потрібно, як кажуть, чудити самим :)
Так от чудіть, себто, творіть – відступіться від нав’язаних ідей, проблем і негараздів, озирніться навколо, спробуйте зрозуміти що давало людству донести той вогонь Прометея до наших днів і не дає йому згаснути нині.

Шукати не треба в якихось філосовських істинах, досить зрозуміти, що найбільшими ворогами людини є час і її власний страх. Коли ви перемагаєте свій страх, в будь-чому – в умінні їздити на велосипеді, плавати, вийти і надавати по морді опоненту, підійти до дівчини, і запропонувати познайомитись, в… загалом окрім справжнього задоволення, ви стаєте сильнішим в плані життя – в плані можливості прийняти всі його подарунки і достойно віддячити! А от з першим, з часом. вам ніколи не вийти переможцем в одиночному бою. Для цього бою напевно Бог і дав нам другу половинку, а не залишив нас якимось гермафродитами.

В чому суть цієї боротьби? Як можна побороти те, що побороти не можна? Виявляється вихід тут не в еліксирові молодості, не в новітній медицині та інших рукотворних чудесах. Перечитайте початок коли вже забули його суть, тоді зрозумієте, що час невмолимий ворог і проти нього не встоїть ніщо і ніхто окрім історії. Так от мова не про те, що б ви починали вивчати історію (хоча не завадить) – суть в тому, що ви є творцем майбутнього, це майбутнє – ваші нащадки. Діти, внуки, правнуки… будуть нести ваш слід через роки в майбутнє, і залежно від того, як ви віднесетесь до питання свого майбутнього, своїх дітей, їх виховання, формування і підготовки до життя – залежить наскільки великий внесок в історію ви зробили і наскікльки сильним відлунням ваше сьогоднішнє я відіб’ється в майбутньому. Можливо, це здається дивним, по причині того, що ми забули, що таке родовід, що таке пам’ятати пращурів в сьомому(і далі) коліні, проте шановні, час вас підведе до тієї межі коли ви відчуєте потяг до сім’ї, яка і є зброєю в боротьбі з часом. І як будь-яка зброя вона має свою міць і красу, що в поєднанні з майстерністю і розумом веде до перемоги її володаря, яким в даному випадку її творець,точніше творці.

Відкинувши лірику можна задати питання – а навіщо мені з чимось боротись? Що дає мені ця боротьба? І виявляється тут така банальна річ, що всі ми живемо для того, щоб на старості мати впевненість в тому, що цих три мільярди секунд ми прожили не дарма, що ми дали гідну відсіч часу своїми дітьми та внуками. Щоб побачити реальність цих слів придивіться до своїх дідусів і бабусь, запитайте, що для них головне і вони дадуть вам ту ж відповідь, що тут, тільки слів буде менше і звучатиме вона простіше.

Підводячи висновки бажаю кожному, хто подолав цю купу літер, хто ще не зустрів свою половину, хто ще не побачив в чому суть життя – зупиніться, огляньтеся і зрозумійте – творити це найважча робота, яка під силу кожному, хто нею бажає займатись.

Ну все, пардон ще раз за купу букв, дякую за увагу! ;)

  • Ігор Лісний

    Я зробив висновок, що ми живемо для того щоб боротися, та продовжувати свій рід. Також час це найстрашніший ворог для людини.
    А от як щодо самореалізації людини в цьому світі? І якщо ця самореалізація вдала, то вже ніякий час їй не підвладний. От наприклад Арістотель, Сократ, Мікельанджело, Леонардо да Вінчі, Фрейд, Ломоносов і інші великі люди, імена яких ніколи не зітре час! Що на рахунок цього?

  • Agnostos

    Висновки правильні? якщо вони зроблені.
    Самореалізація це правильно, і якшо тут є геній типу вище вказаних, то нехай поділиться своїми думками про життя, тут мова про те, що в нас всіх є одна задача, для виконання якої нам і дали життя – передати це життя далі.
    Якщо тут з’явиться демагог з криками “ми живемо для себе і наше життя належить нам”, поставте мінус під моїм коментом і не витрачайте буковки на спори.