Топазний місяць

Топазний місяць

Топазний місяцьСічень майже такий саме розбишака і гуляка, як і серпень. Але холодний. Топазно-святковий місяць. Дахи посипані цукровою пудрою і оздоблені льодяниками бурульками. Хрусткий смачний сніг випадає раптово вночі або рано зранку і тоді люди та тварини п’яніють, ніби об’їлись солодощами. Від радощів. Собаки сходять з глузду і уявляють себе оленями, що граціозно і плавно стрибають у високій траві. Люди катають кульки – маленькі кидають одне у одного, а з великих складають сніговиків. Вони народжуються у дворах будинків і живуть своє коротке життя, старанно виліплені і прикрашені. А будь-який маленький схил у парку чи шкільному подвір’ї перетворюється у безкоштовний атракціон, в якому серед вечірньої ночі верещать, сміються, змагаються за найкращій спуск з гори трирічні діти і підлітки. І їхні батьки.

Іскри і осколки топазів блищать увечері у світлі ліхтарів міста на білому, щойно розсипаному снігу. У січні всі згадують, витирають пилюку з санок, лиж, бордів, ковзанів і групками організовано їдуть у Карпати, на Протасів або у Пущу Озерну. Будь-яке озеро і річка перетворюються на майданчики для хокейних матчів і розглядання риб крізь відчищений рукавичками лід.

А ще, закутані по самі вуха серйозні люди дмухають гарячим подихом на вікна автобусів і трамваїв, щоб у малюсінькому отворі крізь темряву спостерігати за життям у вікнах в будинках, що вишукувані уздовж траси. А іноді сідаєш на нагріте кимось місце в маршрутці і помічаєш на вікні нашкрябаний нігтем візерунок. Наскельні малюнки як вони є. А хто встоював перед тим, щоб на шляху до метро не розбігтися і не проїхати на льодяній доріжці?

Під час яскравих сонячних іскристих днів пробачаєш січень за ті моменти, коли він раптом теплішає, розслабляється, розтоплює величезну кількість снігу, що подарував напередодні, старанно змішує його з багнюкою і щедро розливає на тротуарах і на сходах у підземний перехід. Саме тоді він влаштовує перехожим турнір із стрибання через калюжі і обирає найвитриваліше взуття, що не здасться так швидко і не промокне до самих шкарпеток. Тому під час декількох сяючий прозорих біло-блакитних годин подумки потискаєш січневі руку, навіть обіймаєш його дружньо, і думаєш, посміхаючись: «Ось і прийшла зима».