Традиція повнометражного кіно в Україні (принаймні, на перший погляд) знаходиться на зародковій стадії. Цієї осені його розвиток пожвавився, й ми могли бачити на великому екрані “Івана Силу” та “Ломбард”. Цього тиждня в кінотеатрах стартує містичний трилер “Тіні незабутих предків” і ви маєте його побачити з декількох причин:
- по-перше, аби підтримати українського виробника й оцінити роботу талановитого режесера Любомира Левицького;
- по-друге, ви точно не бачили фільму, зробленого в наші дні, в основі якого лежить гуцульська легенда, та який дихає українським колоритом (а це багато чого варте!);
- по-третє, якщо ви любите містику, фільми жахів та легкі комедії з ненав’язливим гумором, то вам дійсно слід купити білет на найближчий сеанс. Повірте на слово – фільм вартий уваги.
Це кіно про дружбу, любов, честь, вірність собі та відважність. Дія розгортається то в старовинному університеті, то на карпатських схилах. Картинка – дуже красива, а от у реалізації змісту є свої сильні й слабкі сторони. Одразу ж в очі кидається американізованість життя: вулиця, на якій живуть персонажі, радше схожа на знамениту Вістерія лейн з “Відчайдушних домогосподарок”, аніж на типову українську. Хоч це фільму не заважає, а може навіть навпаки, але відчувається в цьому щось фальшиве, не наше. Актори – красиві, проте характери більшості з них прописані не виразно, деякі герої вмирають так і не встигши показати себе як слід. Те саме можна сказати про діалоги: відчувається деяка неприродність в репліках; кульмінаційна розмова 
розчарувала відсутністю емоцій, цю сцену витягують хіба що хороша зйомка та графіка.
Ідея фільму в тому, що сучасне покоління не вміє любити, дружити й спілкуватися, воно обрало фізичне замість духовного, його серце і думки – чорні. Автори фільму не соромилися показати це у відвертих сценах і десь це було доречно, а десь занадто, що у сукупності викликало суперечливі почуття. Демон говорить, що люди стали гірші від них через свою жадібність і пихатість. В розмові мольфара й сліпого старця звучить ключова думка – якщо в цьому світі є хоч одна чиста душа, то цей світ вартий порятунку. 
Як на мене, ідея дуже гідна, її реалізація не досконала, але цікава. Неймовірно сильними є гуцульські елементи, краса Карпат додає зображеному особливого шарму.
Отож, на наш розсуд представили український містичний трилер з елементами комедії, подобається вам чи ні – вирішуйте самі після перегляду, але це хороший доказ того, що українське кіно є і має потенціал до розвитку.
