Кохання: між тілесним і духовним

Що таке кохання, чим зумовлена його “загадкова” винятковість? Перш за все необхідно з’ясувати, чи відбиває “кохання” певну психологічну реальність, чим відрізняється синдром пов’язаних з ним почуттів та прикладів поведінки від тих, які асоціюються з іншими поняттями, наприклад, дружба, секс тощо. Далі – чи має цей синдром достатню конкретність?

Кохання: між тілесним і духовним

В цілому на це питання можна відповісти позитивно. Так, більшість людей відрізняють у власному досвіді кохання від сексуальних стосунків, з одного боку, від дружби, з іншого. На думку багатьох, кожне з цих явищ може існувати незалежно від іншого.

Відомо, що вже в епоху античності виокремлювалися декілька видів любові.

  • Любов-пожадання (лат. eros, amor concupiscentiae) – може мати чисно тілесний, матеріальний характер, жадана людина має задовільнити тілесні прагнення. Маємо тут справу з любов’ю, яка бере.
  • Любов-уподобання (лат. amor complacentiae) наголошує насамперед почуття захоплення, причарування, визнання. Може вона поєднуватися з пожадливістю, але може теж бути чистим уподобанням без бажання взяти все для себе. В цій любові є місце на те, щоб “дати”, а не лише брати, є готовність до жертви.
  • Любов-доброзичливість (лат. amor benevolentiae) називається також “любов’ю доброї волі” – вона спроможна давати, не сподіваючись ніякої плати за це. Суттєвим тут є спрямування волі на здійснення добра для даної особи. Така любов є абсолютно безкорислива. Християнська любов до ближнього є типовою формою такої любові.
  • Любовь-дружба (лат. amor amicitiae, filia) або альтруїстична любов. Така любов прагне добра і повноти існування для приятеля. Це вимоглива любов, яка наказує долати вади і жити повнотою життя.
  • Милосерна любов (лат. agape, caritas) – це любов, яка творить добро, перемагає зло, лікує та втішає. Милосердя є фундаментом для правдивої приязні. Особливим видом цієї любові є подружня любов, в якій чоловік і жінка віддають себе одне одному.

Сучасні психологи досить часто порівнюють два різновиду любові: секс та ерос, бо це  два модуси любові в духовному і креативному розумінні. Відповідно секс розглядається як інстинктивне прагнення отримати задоволення, зняти сексуальну напругу. Отже, секс сам по собі постає як інстинктивна і механічна форма вияву пристрасті, бажання до статевої близькості.

Ерос є повною протилежністю сексу – це відносини, в яких ми не шукаємо розрядки, а скоріше прагнемо розвивати, породжувати і творити світ у його формах. І силою того, що він підштовхує людину до самоздійснення, від еросу ми чекаємо посилення стимуляції креативної напруги, бажання творити, змінювати світ. Завдяки еросу ми не лише стаємо поетами і винахідниками, а й знаходимо високу моральність. Любов у вигляді еросу є генеруючою, креативною мотивацією: вона руйнує старі форми і створює нові, бореться зі всіма уявленнями і обмеженнями часу.

В ситуації, коли відбувається відокремлення сексу від еросу, ми позбавляємо їх сили, дегуманізуючи як секс, так і ерос. Більше того, ми протиставляємо секс еросу, використовуючи секс саме для того, щоб уникнути обтяжливо глибоких відносин, пов’язаних з еросом. У такому разі секс постає як найдієвіший “наркотик” для того, щоб забути про обтяжливі аспекти еросу, внаслідок чого відбувається використання фізіологічної чуттєвості сексу як захист від творчої пристрасті еросу.

Принципово відмінні мотиваційні аспекту цих двох різновидів вияву любові вказують на їх психологічну природу і мету. Мета сексу виходить з його природи як фізіологічної потреби – розділити з іншою людиною насолоду і пристрасть, знайти нові виміри досвіду, нові переживання, які розширюють і поглиблюють буття двох людей.

Ерос за своєю природою – це бажання, духовне прагнення досягти повноти стосунків. Кінцева мета сексу – задоволення і розслаблення, тоді як ерос – це бажання, прагнення, вічний потяг до розширення обріїв.