The end

The end

The endА з чим ти асоціюєш кінець? Для мене – це найбажаніше, найстрашніше, найочікуваніше, найсильніше та найнещадніше слово у світі. Чи знайдеш ти ще одне таке?  Що відчуваєш, коли ти випускник успішно склавший екзамени, вибігаючи зі школи з екзаменаційною книжкою в руці кричиш « кінець» ? Що відчуваєш коли ще донедавна кохана людина дивилась в твої очі і бачила там безмежність, а сьогодні його безмежність тремтить у руках іншої. Як тепер звучить це слово? Скільки, читаючи це, ти вкладаєш у нього, що кричить тобі твій «кінець»?

Помічав, як точно можеш розрізняти коли все насправді the end, чи коли це лише пауза ? Шось в середині знає більше,  ніж ми можемо уявити.  Коли дізналась про хворобу знайомої, їй поставили страшний діагноз – пухлина мозку, я була такою спокійною, чомусь я навіть не могла уявити , що  може трапитись щось погане, я наскільки була певною, що слова « операція дуже важка» не могли збити мене з цієї думки. І  вона вижила. А я просто це знала. Без слів,  поглядів, дзвінків, я просто знала. І вийшовши з операційної, слова лікаря  операція пройшла успішно,  лише додали впевненості у тому, що кінець прийшов лише стражданням цієї дівчинки, але не її життю.

Та коли дивлячись в очі свого коханого я просила, щоб пообіцяв, що з нами все буде добре, я вже знала: ми більше не побачимось. Я заставляла себе повірити йому,  я чула впевненість в його голосі, у словах, але  знала, що холод який пройшов по моїй спині, нашіптуючи « ти сама все знаєш» – був кінець. Назавжди…

Ти знаєш, це слово, воно ж торкнулось усіх: тебе, мене, якусь там бабу Ганю, сусідку через три хати, ворогів твоїх, друзів. І в очах кожного з них ти прочитаєш, знайдеш його, бо воно там. В ньому біль, радість, розчарування. В ньому – життя…

Кінець