Що робити з соціальними мережами у піст?

соціальні мережі

соціальні мережіСьогодні я б хотів поговорити з вами ще й про “інтернетне” постування. Взагалі, колись я вже писав про це дуже великий текст з назвою «Свята Чотиридесятниця в еру інтернету» для одного спеціалізованого комп’ютерного видання. Рекомендував би його переглянути тим, хто його ще не бачив. Це ще буде дуже корисно та зручно і для того, щоб я зайвий раз не повторювався, і для того, щоб я нікому не набридав власним багатослів’ям. Більше того. Тема моєї чергової репліки буде досить звужена і конкретна, то ж в цьому сенсі, я буду говорити зовсім про інше. А тему нашої розмови я б міг сформулювати приблизно так :

“Як ставитись християнину до власної діяльності в соціальних мережах у час Великого посту?”.

Минулого тижня у моєму коментарі «20 хвилинам» жорстока редакторська рука з простотою та наївністю середньовічного ката, відрубала від голодних і спрагнених правди людських душ унікальний фрагмент тексту про те, що на думку православного священика Євгена Заплетнюка, доречі, кандидата богословських наук та відомого публіциста, у час посту дуже бажано відмовитись від соціальних мереж. Очевидно, що дана редакторська правка була не стільки лінгвістичною, скільки його (її) світоглядною помилкою. Серед всього іншого зла, яке я тоді перераховував, саме перебування у павутині Інтернету вважалось редактором питанням несуттєвим, або таким, що явно дисонує з усім контекстом промовленого. Насправді, це все не зовсім так. Давайте розберемось разом.

1) Інтернет – і не злий, і не добрий. Це лише засіб, а не мета. Той, хто хоче убити людину, може примудритися зробити це куском мила, а не тільки ножем. Очевидно, що в цьому сенсі постійно говорити про небезпечність мила, і безпеку ножів можна лише доволі опосередковано. Той, хто заходить в Інтернет для того, щоб прочитати новий текст з сайту Богослов.Орг і той, хто шукає педофільське відео використовують однакові можливості мережі абсолютно по-різному. Питання тут не в Інтернеті, а у внутрішньому стані та мотивації користувача.

2) Соціальні мережі незалежно від їх назви – це чудовий, і можливо, найкращий інструмент комунікації людей в наш час. Цей інструмент можна використовувати також по різному : як з добрими намірами, так і злими, гріховними. Християнин не повинен уникати нагоди зробити добру справу незалежно від того, чи є піст на дворі, чи його нема. Так само й дивно, коли люди починають різко уникати спокус виключно з настанням Святої Чотиридесятниці. Спокус та гріха ми маємо боятися 24 години на добу, протягом всього свого життя. Старе ніцшевське гасло про «мертвого бога» у варіанті багатьох лжехристиянин звучить ще більш цинічно : «Бог є лише у піст, а після посту – ніякого Бога немає». Дивно, що багато людей не змогли б сформулювати так чітко це твердження, як щойно зробив це для вас я, але й незалежно від цього, блискуче притримуються його у власному житті десятиліттями.

Що робити з соціальними мережами у піст?
Що робити з соціальними мережами у піст?

3) Серед усіх переваг соціальних мереж, було б варто також зазначити і їхні очевидні мінуси. Соціальні мережі – це такі комп’ютерні пристрої і програми, що мають за мету збирати найдрібнішу і найбільш незначну інформацію про нас, не просто з нашою допомогою, а виключно завдяки нам. Ми не допомагаємо їм. Ми робимо абсолютно все за них. На відміну від наших подружніх партнерів, друзів, родичів та знайомих саме соціальним мережам, по-справжньому, цікаві наше самопочуття, усі наші смаки, наш вигляд цієї хвилини, мрії, плани та всі інші наші дивацтва. Тож у зв’язку з цим, слід особливо наголосити, що в час 21-го віку, питання прослуховування телефонів, шпигунів СБУ_КГБ_ЦРУ_ФБР не є важливим. Все це на себе взяли «Однокласники» і «Вконтакті». Вони не лише стежать за вами, але й краще від вас знають все про ваших рідних та друзів, дітей, їхній характер, звички, слабкості та режим дня. Ви думаєте, що про цей нюанс більшість користувачів соціальних мереж не здогадується? Я просто переконаний, що усі про це чудово знають і все добре розуміють. Але відмовитись від віртуального світу вони вже не в силах. Їм є що втрачати.

Як це не дивно, у більшості з нас, поки ми ще ходимо до Церкви, з власними головами все ще більш-менш стабільно. А от у розвинутих безбожних капіталістичних країнах багато хто вже не може себе нормально почувати, коли не виставить в ефір відео розчленування власного кота, чи як виглядають його пахучі післяобідні екскременти. І от за цей ідіотизм, і за можливість публічної реалізації своєї справжньої суті, мільйонам людей плювати на власну приватність і безпеку власної родини. Напевне, саме через це у «фейсбуків», чи усіх його клонів так багато справжніх фанатів. З цілком конкретною психологічною залежністю та хворобами душі і духу. Ми нікому не цікаві, тому шукаємо способів бути цікавими хоча б для бездушних серверів, яким десь там у далеких Сполучених Штатах надзвичайно важливо знати як я повів себе у маршрутці, і чи смачна у мене сьогодні була “Мівіна”.

Церква благає людей і в «звичайному», і в «комп’ютерному» світі залишитись порядними, нормальними людьми. Тільки такими чином людина може сподіватися на добру долю і у світі небесному. Тих, кого це не влаштовує, називати християнами ми не можемо. Та й обіцяти чогось кращого, за їхнє теперішнє пекло, у нас теж підстав немає жодних.

4) Ви напевне чули про такі збочення як вуаєризм та ексгебціонізм. Зазвичай медики і психіатри пов’язують їх із конкретними збоченнями у статевій сфері. Мені здається, що цей стан значно в меншій степені, але від цього не менш чітко, спостерігається у всіх авторів та користувачів соціальних мереж. Одним цікаво себе показувати, а іншим – розглядати. З точки зору православної антропології (науки про людину) і перше і друге – свідчення хвороби душі. Я знаю людей, які тижнями і місяцями розглядають фотки і статуси незнайомих людей, отримуючи від цього якусь неземну, чи точніше, – диявольську насолоду. В той же час очевидно є люди, яким цікаво постити в Інтернет для мільйонів незнайомців сотні власних фотографій. Особливо мене вражають фотографії людей, які наважуються виставляти в публічний доступ знімки власних сексуальних розваг та оголені тіла. Особливо у випадку, коли ні вік ні зовнішній вигляд таких людей цьому взагалі не сприяють. І я вже навіть не говорю тут про духовну складову. Бо навіть і для безбожника краса людського тіла поняття доволі конкретне.

Варто зауважити, що за допомогою Інтернету збочення одних людей підсилюють збочені і гріховні нахили інших. Не забуваймо, що гріх – це хвороба. Якщо її не лікувати, то з часом будь-який, зовні начебто нормальний і пересічний користувач Інтернету, може стати небезпечним психом-маніяком, якому все одно кого ґвалтувати – чи то стареньку бабусю, чи якогось випадкового школяра. Саме тому, до речі, батькам треба уважно стежити за тим, що робить в мережі їхня дитина. Гірше від ілюзії власної праведності може бути хіба ілюзія праведності рідної дитини.

5) Чи варто «видалятись» з соцмереж на час посту? Одразу скажу, що універсальної поради, однаково прийнятної для усіх немає і бути не може. У кожного з нас свої слабкості і причуди. Для когось потрібне кардинальне рішення. Для когось краще взагалі не вмикати комп’ютер. Єдине, у чому я впевнений на 320 % так це те, що кожному з нас дуже потрібно, а на час посту особливо потрібно, відпочити від цієї суєти та інформаційного шуму, в якому ми проводимо увесь свій час. Отець Георгій Коваленко чудово про це говорив у статті про потребу «інформаційного посту».

Я міг би тут лише зазначити, що нам потрібно відпочивати не від інформації як такої, бо зупинка у інформаційному розвитку означала б нашу добровільну самодеградацію. Нам з вами потрібен піст від зайвої луски та інформаційного бруду, котрі ми з вами звикли сприймати за інформацію. Все те, що не направлене на духовний, моральний, інтелектуальний чи естетичний розвиток людини – це не інформація, а лише паразит на ній. Ми часто себе тішимо, що прочитали сорок книжок і стали мудрішими. Але коли подумати, що ці книжки написали Донцова, Коельо і Геннадій Малахов, то пора вже насправді визнати щось протилежне. Вони просто з’їли наш мозок. Вони зробили нас тупішими, відволікли від справжньої мудрості та головних світоглядних орієнтирів. Так само й Інтернет. У ньому є достатньо інформації, щоб спасти свою душу, або просто стати нормальною і гідною людиною. Але є і достатньо речей, які я вам не можу порадити вже як священик.

6) Соціальна мережа – чудовий спосіб бути на зв’язку з друзями, з якими не завжди маємо можливість зустрітися чи спілкуватися в реальному житті. Там ви, справді, можете спілкуватись, обмінювати фотографії і демонструвати цікаві відео, вітати один одного зі святами, і навіть, робити іншим реальні чи віртуальні подарунки. Ви можете тримати зв’язок з колегами про роботі, та партнерами у бізнесі.

Все ж пам’ятайте. Для людини нормально, коли вона любить інших людей суттєво більше за сорок котів у своїй квартирі. Для людини нормально, коли вона любить своїх дітей і свого чоловіка більше за віртуальних коханців. Для людини логічніше і вірніше, коли вона більше часу проводить дивлячись в очі своїм близьким, а не в екран монітора. До речі, як свідчить практика, у таких осіб з часом монітор збільшується, але пропорційно і збільшується відстань до серця колись рідних їм людей.

Для людини нормально, коли вона живе реальним життям, визнаючи усі його проблеми і неприємності. Навіть у тому випадку, коли дотепним жартівником з «Однокласників» їй бути набагато комфортніше.

Знаєте, життя – є життя, і щоб воно не засмучувало нас надмірно, то проблеми потрібно вирішувати по мірі їхньої появи, а не ховатися від їх скупчення в мережі. Сам Інтернет здаючись нешкідливим, виглядає нам як той безпечний і наївний кусок мила, здатен вбивати. І душу в першу чергу. Тому Бог і Церква благають тебе вимкнути комп’ютер і піти до храму відпочити, полікувати і наситити власну душу.

Спаси нас Господи! Бувайте здорові, і до зустрічі :)