«СХН» – хвороба людства чи поєдинок генерацій?

Що за новина – літні люди невдоволені молоддю. І чого б це дивуватись, коли бабця-незнайомка ганить свою онуку за те, що дівчина – цитую: «цілісінькими днями читає книжки, говорить по телефону з хлопцями та дівчатами і бігає на гульки», і за це її треба: «гнати у шию на городи».

Споконвік старенькі унікуми не розуміли нас, але цього разу мене розібрало зло, й лишень через сталеву витримку я змовчала (натомість вирішила написати оцю статтю!). А хіба ж вони – всі бабці та дідусі – не були колись, як ми: молодими та повними енергії, і весь світ тільки того й чекає, коли ти проявиш свою талановитість. Озирнутися, так кругом такий потенціал, і невже у когось може піднятися «рука», а якщо взяти дану ситуацію – то язик, щоб заганяти нас, молодих та повних енергії, до «городної ями»?

Тут таки зароджується одна підозра: а чи цей прояв невдоволення, бува, не заздрощі? У молоді й справді переваги, адже літні люди ніколи вже не будуть такими як ми, і допоки старість спочиває у глибокій кишені джинсів, залишається бажати кращого: розважатись, вчитись, творити, любитись… зрештою жити повним життям, чинити з розумом та так, щоб завтра не шкодувати про вчорашній зроблений чи то не зроблений крок.

Помисливши глобально, можна допустити, що цей «дефект» є нічим іншим, як хворобою людства, назва якої на три букви – СХН (стареча харизматична неврівноваженість).

Укомплектованість старечого розуму іноді така, що має лише радість чинити на зло. Якщо віднайти середину людського життя, то до цієї фінальної точки індивід мудрішає, а опісля, день за днем… Не будемо брати гріх на душу (молода вона у нас ще!), але як порозумітися, як вирішити цю глобальну проблему – картопля картоплею, та ж попереду ціле літо «бур’яну»!

Пропоную декілька варіантів. Перш за все потрібно знайти слабке місце вашого ворога і натиснути на нього… Хоча, то місце є спільне для всіх – це жалість: на неї і будемо давити. Відтак, складаємо план. Не треба злити старенького противника, натомість треба підластитися та ввійти в довіру; в довіру слід входити протягом тижня, і ніяк не менше, можна постаратися, щоб «ворог» почув вашу розмову по телефону, в якій ви відмовлятиметеся йти на гульки (краще не з коханим, а з подругами – так щоб правдивіше), чи то від іншої насолоди, запевняючи, як давно ви не були на селі, як скучили за свіжим повітрям – але дивіться, не перестарайтеся: вкладайте у кожне слово душу, мовте з оптимізмом та не перегравайте. І ось коли «противник» повірить у вашу «невеличку» брехню, ви явитесь на поріг у похмурому стані, не забуваючи пришпилити собі до картуза чорну хмару дощу, а на обличчя надіти невдоволену життям маску. І який дід-прадід, чи яка бабка-прабабка не повірить, що вам задали величозний реферат по «Війні та миру», чи іншій глобальній темі, що безпосередньо стосуватиметься вашої спеціальності. Який же затятий «ворог» не пошкодує вас, якщо ви зі слізьми на очах заявите про «злу долю», що тепер вихідні «собаці під хвіст» і т. д і т. п. Головне не відступатися від плану і бути упевненим у своїм перемозі: віра молоді – то справжня зброя! І ще одне – заявити про цей трафунок треба не пізніше, ніж за два-три дні до поїздки на село, щоб рідні вдосталь змогли «насолодитись» маскою смутку на вашому обличчі.

Тепер розглянемо інший бік медалі: це коли вашим «чистосердним» побрехенькам не повірили і таки відправили на рідні села. По-перше, не слід падати духом: якщо зла доля познущалася з вас, задайте їй удару у відповідь! На поле краще не заявлятися, щоби дарма не полохати молоде тендітне серце. Та і не спішіть одразу хапати лопату до рук: пройдіться по господі – тут робота знайдеться точно: пилючку повитирати, дзеркала помити, підлогу вилизати… Подвір’я теж потребую догляду, бо де ж, як не тут, гуси, кури та інша свійська тварина скидає свої «снаряди» – особливо кози, палять як навіжені! Двір можна кушпелити від раннього ранку до обідньої перерви (при тім ще й до сусіда на могорич заскочити), а там і рота з поля вернеться, ви ж і з ними спробуйте злитись: охкайте, ахкайте, потирайте боки, щоб не вирізнятись, можете скропити під пахвами сорочку, пришпилити до чола піт.

Навідайтесь також у стайню, поганяйте курей – покажіть хто у домі господар! У дитинстві всі ми пили яйця – «Щойно з-під курки, ще тепле!» – говорив нам дід і сунув парочку під ніс, та, чого гріха таїти, ми ковтали ту гидоту із задоволенням. Тому можна пригадати дитинство — погратися у «Слабо!». А ще можна спробувати подоїти кізку чи корову. Гадаю, краще починати зі скота менших розмірів: попрохати бабу навчити вас тієї премудрої справи і вправлятись з вим’ям півдня, й ніяк не менше. Не заперечую, що все вижате вашою міцною рука треба буде на місці в себе вливати, тому раджу тиснути і смикати не надто сильно.

Не відкидаю варіанту, що нічого зі сказано вище не збудеться і вас таки заберуть на поле. Що ж, тут можу тільки поспівчувати. Як варіант, можете завести журну пісню через півгодини важкої праці, викликати сльозу баби-діда, тим-то й вирвати собі зайву хвилю спочинку.

А зрештою, може комусь таки подобається попорпатись у земельці, замість того щоб читати книжки чи писати свої власні, слухати музику чи творити її серцем, зустрічатися з друзями чи любитись з коханою людиною… Варіантів море, чи не так? Тож прапор вам руки!

І вже надвечір, коли настане час повертатися до рідного міста, збігайте на рідне полечко та оцініть його безмежжя. Скільки ж роботи та сили вкладено у нього, скільки любові – руки, що трудились над ним, слід цілувати. Якщо ви сюди так і не потрапили, вас може почати гризти сумління, але ви залишіть його «курам на сміх» і гайда у місто: попереду будні, а там-то можна похвалитися друзям про чудові вихідні на селі – адже чудові! Зрештою, язиком ляпати – то не лопатою брили горнути.

Не секрет, що завтра ми на дещицю вже не такі, як учора. Кохаймося, молоді люди, бо ж хто вартий того більше за нас!

Наталія Любезна

Засновник інтернет-журналу MOLODI. Життя ламає нас по дорозі кудись та все буде файно і зашибісь. Намагаюсь уникати сірості і стандартності, створюючи щось своє. Ще з дитинства люблю наше – українське.
  • Cat)

    Так конкурс у вас триває до 15 травня, чи ви продовжили?…

  • Я просто в шоці. Це шо було?
    Туторіал що робити на селі? Як обманювати наших бабусь та дідусів?

    > Що ж, тут можу тільки поспівчувати.
    > може комусь таки подобається попорпатись у земельці,

    Так для кого стаття? Для всіх підряд чи шо? Особливо просто випав в осад після “Кохаймося”. До чого тут секс?

    Жах просто. Редактори, автори, ви хоч дивилися визначення слова “стаття” перш ніж надсилати сюди дописи?

  • Тарас

    остання конкурсна стаття!

  • Adialia

    2 Макс
    Справді не знаю, що вас так обурило. Класна стаття, написана з гумором та іронією. Може не варто все так серйозно сприймати, а подивитись на життя х оптимізмом. А цитата лише показує суб”єктивне ставлення автора до відпочинку в селі. Не варто так злитись. Краще подивіться на все з іншого боку, позитивного

  • Страшно зла стаття. Просто ода ліні. Що якось недобре…

  • 2 Adialia
    Ви певно авторка? :)
    > Справді не знаю, що вас так обурило.
    Знаєте, це з розряду “я прочитала але не зрозуміла”. Напевно ж я коментар написав і питання задавав не просто так.

    Скажіть, що смішного в тому, що ви бабусь і дідусів поназивали неврівноваженими? Так, у них є певні недоліки, але вони старіш за вас в 3-4 рази, і хоча б за це їх треба шанувати і відноситись з розумінням.
    Далі: автор пише – > Пропоную декілька варіантів.
    Не бачу, де саме був перелік можливих варіантів.
    Можливо тут була іронія? Хоча нє, напевно гумор у тому, що автор вчить “чистосердечно” брехати і натягувати “маску смутку”. Чи в тому, як він розповідає, що робити в селі.

    Слухайте, Інтернет вже перевантажений контентом. Кожну годину в твіттер “падають” цікаві посилання на статті, я як журналіст багато їх переглядаю. Я розумію, що вам хочеться висловитись, і у вас є талант складати зі слів осмислені речення. Але зрозумійте, стаття – це різновид твору, який має аналізувати певну проблему, знаходити і обгрунтовувати певне рішення, бажано посилаючись на факти. Кожен раз, як ви читаєте статтю в газеті, журналі, веб-ресурсі – деінде, ви отримуєте певну інформацію. Ваша задача, як людини яка пише статтю – донести до людей найбільш корисну інформацію. Так, кльово що в цій статті є (начебто) гумор, іронія, позитив. І повірте, я люблю позитивні статті. Але в цій немає кістяка, ідеї. Нема відчуття що ти не задарма провів 5 хвилин, вивчаючи цю статтю. А саме воно – головне.

  • Святий Миколайчик

    а як голосування буде проводитись?

  • MaxHo

    12 знаків запитання, авторка, мабуть, сильно хотіла написати супер вражаючий і одночасно підбурюючий твір)))

  • Тарас

    Голосування буде проводитись скоро)

  • Діанка

    Мені теж не сподобалась стаття. Тобто написана непогано, але обманювати своїх бабусь і дідусів – це підло. І врешті-решт, якщо вже поїхали до села, то не треба з цього робити трагедію. Нічого нікому не станеться, якщо день-два покопирсається у землі. Дідусі і бабусі у своємо віці з цим справляються, а ми, молоді, енергійні, не можемо? Це взагалі схоже на посібник для міської фіфи, яка ручки боїться замастити. Так, я теж міська дівчина, проте якщо треба бабусі допомогти, то я не влаштовую театр. Невже ви думаєте, що наші старенькі такі дурні і не розуміють, що ви отак от безсоромно їх обманююте. І не забувайте, що те, що вони от там в полі понасаджують, ви ж потім і з’їсте.

  • Natali

    Та ні, ось я, авторка. Насправді, стаття мала бути злою (чи то ще злішою), бо ж коли я почула, що бабця забороняє читати “усілякі кнжки” онуці, о-йо-йой, це мене ранило… Бабусі у мене нема (царство їй небесне), але я не “фіфа” і буваю на селі достатньо часто-і я люблю своє село, і картоплю їздила садити, а ще хочу спробувати козу подоїти, ось тільки ми не тримаємо парнокопитних!))-тому зло почасти з мене вивітрилось, доки я поставила останню крапку. Стаття насправді іронічна!!! і най кожна людина займається тим, що їй пасує. Але дуже вдячна за критику, неодмінно візьму до уваги і буду старатися ще більше!))
    До речі, думала що статей буде значно більше, дивно…

  • Хех. Мені теж в селі не дають. Аргументуючи тим, що я літом маю відпочивати.

  • Klai

    згадав як колись теж пив яйця. казали що помічне:))

  • Natali

    Помічне? Залежно для чого)))

  • Катерина

    Ну, знаєте… по-перше, не всі бабусі та дідусі – нудні та стеоретипні люди, котрі завжди невдоволені молоддю. Ті з літніх людей, котрі дратуються та лаються на своїх та не тільки своїх онуків – просто люди, на котрихї певним чином вплинув час, тобто в них уже з*являється те, шо в сусіпльстві (з приводу медицини – не певна) зветься маразмом. В них шось болить або не виходить – від того черезмірне дратування і суцільне невдоволення всією молоддю планети. Але ж є дійсно мудрі, добрі й ті, що лишилися при своєму розумі, бабці. Вони не пи*дять на ліво й на право про те, який ху*овий весь світ, а, навпаки, здатні об*єктивно оцінювати ситуації та поведінку людей.
    Вибачте, а шо поганого в горОді?? багатьох не треба туди “гнати у шию”, вони туди самі біжуть!! і серед них молодь. багато хто свідомо обирає професію агронома або якусь іншу, котра дасть шанс копирсатися все життя у нашому мега-родючому чорноземі. кожному своє, кого шо пре.
    “Старенькі противники”, “заздрість бабці молодій дівчині”… про шо ви?? якшо ваші дідусі та бабусі заважають вам жити, невже варто складати плани боротьби з ними? будьте мудрішими та розумнішими, ваші родичи – не вороги вам (у більшості випадків). погоджуйтесь на все вслух і робіть все навпаки, як вам зручно. ось і весь план) зрештою, тут хоч і молоді, але дорослі люди, котрі можуть самі собі дати раду. але ж якшо ваш дідо просить помогти йому в горОді – то це вже справа вашого сумління, чи дозволить воно вам його послади куди подалі.