«СХН» – хвороба людства чи поєдинок генерацій?

Що за новина – літні люди невдоволені молоддю. І чого б це дивуватись, коли бабця-незнайомка ганить свою онуку за те, що дівчина – цитую: «цілісінькими днями читає книжки, говорить по телефону з хлопцями та дівчатами і бігає на гульки», і за це її треба: «гнати у шию на городи».

Споконвік старенькі унікуми не розуміли нас, але цього разу мене розібрало зло, й лишень через сталеву витримку я змовчала (натомість вирішила написати оцю статтю!). А хіба ж вони – всі бабці та дідусі – не були колись, як ми: молодими та повними енергії, і весь світ тільки того й чекає, коли ти проявиш свою талановитість. Озирнутися, так кругом такий потенціал, і невже у когось може піднятися «рука», а якщо взяти дану ситуацію – то язик, щоб заганяти нас, молодих та повних енергії, до «городної ями»?

Тут таки зароджується одна підозра: а чи цей прояв невдоволення, бува, не заздрощі? У молоді й справді переваги, адже літні люди ніколи вже не будуть такими як ми, і допоки старість спочиває у глибокій кишені джинсів, залишається бажати кращого: розважатись, вчитись, творити, любитись… зрештою жити повним життям, чинити з розумом та так, щоб завтра не шкодувати про вчорашній зроблений чи то не зроблений крок.

Помисливши глобально, можна допустити, що цей «дефект» є нічим іншим, як хворобою людства, назва якої на три букви – СХН (стареча харизматична неврівноваженість).

Укомплектованість старечого розуму іноді така, що має лише радість чинити на зло. Якщо віднайти середину людського життя, то до цієї фінальної точки індивід мудрішає, а опісля, день за днем… Не будемо брати гріх на душу (молода вона у нас ще!), але як порозумітися, як вирішити цю глобальну проблему – картопля картоплею, та ж попереду ціле літо «бур’яну»!

Пропоную декілька варіантів. Перш за все потрібно знайти слабке місце вашого ворога і натиснути на нього… Хоча, то місце є спільне для всіх – це жалість: на неї і будемо давити. Відтак, складаємо план. Не треба злити старенького противника, натомість треба підластитися та ввійти в довіру; в довіру слід входити протягом тижня, і ніяк не менше, можна постаратися, щоб «ворог» почув вашу розмову по телефону, в якій ви відмовлятиметеся йти на гульки (краще не з коханим, а з подругами – так щоб правдивіше), чи то від іншої насолоди, запевняючи, як давно ви не були на селі, як скучили за свіжим повітрям – але дивіться, не перестарайтеся: вкладайте у кожне слово душу, мовте з оптимізмом та не перегравайте. І ось коли «противник» повірить у вашу «невеличку» брехню, ви явитесь на поріг у похмурому стані, не забуваючи пришпилити собі до картуза чорну хмару дощу, а на обличчя надіти невдоволену життям маску. І який дід-прадід, чи яка бабка-прабабка не повірить, що вам задали величозний реферат по «Війні та миру», чи іншій глобальній темі, що безпосередньо стосуватиметься вашої спеціальності. Який же затятий «ворог» не пошкодує вас, якщо ви зі слізьми на очах заявите про «злу долю», що тепер вихідні «собаці під хвіст» і т. д і т. п. Головне не відступатися від плану і бути упевненим у своїм перемозі: віра молоді – то справжня зброя! І ще одне – заявити про цей трафунок треба не пізніше, ніж за два-три дні до поїздки на село, щоб рідні вдосталь змогли «насолодитись» маскою смутку на вашому обличчі.

Тепер розглянемо інший бік медалі: це коли вашим «чистосердним» побрехенькам не повірили і таки відправили на рідні села. По-перше, не слід падати духом: якщо зла доля познущалася з вас, задайте їй удару у відповідь! На поле краще не заявлятися, щоби дарма не полохати молоде тендітне серце. Та і не спішіть одразу хапати лопату до рук: пройдіться по господі – тут робота знайдеться точно: пилючку повитирати, дзеркала помити, підлогу вилизати… Подвір’я теж потребую догляду, бо де ж, як не тут, гуси, кури та інша свійська тварина скидає свої «снаряди» – особливо кози, палять як навіжені! Двір можна кушпелити від раннього ранку до обідньої перерви (при тім ще й до сусіда на могорич заскочити), а там і рота з поля вернеться, ви ж і з ними спробуйте злитись: охкайте, ахкайте, потирайте боки, щоб не вирізнятись, можете скропити під пахвами сорочку, пришпилити до чола піт.

Навідайтесь також у стайню, поганяйте курей – покажіть хто у домі господар! У дитинстві всі ми пили яйця – «Щойно з-під курки, ще тепле!» – говорив нам дід і сунув парочку під ніс, та, чого гріха таїти, ми ковтали ту гидоту із задоволенням. Тому можна пригадати дитинство — погратися у «Слабо!». А ще можна спробувати подоїти кізку чи корову. Гадаю, краще починати зі скота менших розмірів: попрохати бабу навчити вас тієї премудрої справи і вправлятись з вим’ям півдня, й ніяк не менше. Не заперечую, що все вижате вашою міцною рука треба буде на місці в себе вливати, тому раджу тиснути і смикати не надто сильно.

Не відкидаю варіанту, що нічого зі сказано вище не збудеться і вас таки заберуть на поле. Що ж, тут можу тільки поспівчувати. Як варіант, можете завести журну пісню через півгодини важкої праці, викликати сльозу баби-діда, тим-то й вирвати собі зайву хвилю спочинку.

А зрештою, може комусь таки подобається попорпатись у земельці, замість того щоб читати книжки чи писати свої власні, слухати музику чи творити її серцем, зустрічатися з друзями чи любитись з коханою людиною… Варіантів море, чи не так? Тож прапор вам руки!

І вже надвечір, коли настане час повертатися до рідного міста, збігайте на рідне полечко та оцініть його безмежжя. Скільки ж роботи та сили вкладено у нього, скільки любові – руки, що трудились над ним, слід цілувати. Якщо ви сюди так і не потрапили, вас може почати гризти сумління, але ви залишіть його «курам на сміх» і гайда у місто: попереду будні, а там-то можна похвалитися друзям про чудові вихідні на селі – адже чудові! Зрештою, язиком ляпати – то не лопатою брили горнути.

Не секрет, що завтра ми на дещицю вже не такі, як учора. Кохаймося, молоді люди, бо ж хто вартий того більше за нас!

Наталія Любезна

Засновник інтернет-журналу MOLODI. Життя ламає нас по дорозі кудись та все буде файно і зашибісь. Намагаюсь уникати сірості і стандартності, створюючи щось своє. Ще з дитинства люблю наше – українське.