Походження східних слов’ян

Походження східних слов'ян Походження   cлов’ян   у сучасній історичній науці залишається предметом жвавих дискусій. Це досить складне питання. вивчення якого ускладнене через відсутність достовірних і повних письмових свідоцтв про ареалі їх розселення й господарського життя побут і звичаї. Але це можна підтвердити археологічними і лінгвістичним матеріалом, залишеним нам після предків.

Зокрема,існує концепція , що витоки слов’янства сягають щонайменше кінця  III  тис. до н. е. У цей  час у лісостеповій смузі України внаслідок розселення індоєвропейської спільноти з’явилася культура шнурової кераміки,яку ще називають культурою бойових сокир. Її носії вважаються предками германців, слов’ян та балтів.

Найбільш поширеною є думка про те, що формування слов’ян як народу,їхньої культури пройшло кілька етапів. Перший етап умовно називють передслов’янським. Саме тоді у Центральній і Східній Європі сформувалось кілька споріднених археологічних культур, в яких були елементи,що стали пізніше характерним для культури слов’янських і деяких інших народів.

Другий етап формування східного слов’янства-давноьслов’янський (кінець I тис. до н. е.), коли ми вже бачимо виразні археологічні культури давніх слов’ян, у тому числі предків українського народу. Це зарубинецька і черняхівська культури.

Більш конкретні відомості про слов’ян подає готський історик Йордан, який зазначав, що «венети походять від одного кореня і нині відомі під трьома назвами-венетів, антів, склавинів». Більшість вченихсхиляються до думки, що ці слова є доказом поділу венедів на дві частини: західну (склавини) і східну (анти). Зокрема, «анти-сильніший народ з цих двох-поширюється від Данастра до Данапра, де Понтійське море утворює вигин»

Оригінальну теорію слов’янського етногенезу розробив А. А. Шахматов, яка потім і визначила на довгий час, становлення поглядів істориків-славістів радянського часу. Він стверджував, що в басейні Балтійського моря жили стародавні індоєвропейці, які в I тис. до н.е. стали розселяться і врешті-решт у Східній Прибалтиці залишилися балто-слов’яни. Їх єдність в I тис. до н.е. розкололася, внаслідок чого утворилися слов’яни і балти.

Від часів виділення праслов’ян з індоєвропейської спільноти відбувався безперервний процес формування слов’янства. Зарубинецька людність була сусідом войовничих сарматів. Унаслідок їхніх постійних нападів праслов’яни переселялися на Десну, верхів’я Дніпра та Південного Бугу. Батьківщина венедів, як описав її давноьримський історик Тацит, охоплює простори від східних Карпат до Верхнього Придніпров’я. Кінець венедському етапу розвитку слов’янства поклало Велике переселення народів.

Слід зауважити, що слов’янський народ вважається в історії порівняно молодим. Під власним ім’ям вони  вперше згадуються в письмових джерелах лише з 6 століття. Головною силою утворення слов’янського народу, мабуть, є стихійна інтеграція більш-менш споріднених племен. Хоча, безсумнівно мало місце і природне розмноження й колонізація нових просторів. Тобто, створило народ не розмноження одного єдиного племені.

На даний час до складу слов’янських народів входять українці, росіяни, білоруси, поляки, чехи, словаки, болгари, серби, хорвати, гасконці, словенці. Але на початковому етапі існувала ще маса груп і племен слов’ян, які були відомі Греції, Малій Азії, Північній Африці, деякі селилися навіть в Іспанії. Але надалі вони були знищені, або асимілювали, наприклад, як поморські слов’яни, які підпали під владу Тевтонського ордена.

Нестор Літописець на початку своєї праці писав в “Повісті минулих літ”: «…Був один народ слов’янський», тому незважаючи на начебто розрізненість і розкиданість слов’янських племен, все таки слов’янські племена представляли із себе єдине ціле.

Кожна теорія, висловлена тим чи іншим істориком, містить в собі раціональне зерно, але, на жаль, науковці на даний момент розділилися на два табори, де одні підтримують теорію про Аратту чи про походження українців від Трипільців та їх братерство з росіянами й білорусами, а інші ж – вважають такі твердження помилковими, не визнають спільного походження російського й українських народів. І саме тому зараз неможливо дійти згоди  без урахування поглядів обох «таборів».

Що стосується заняття  східних слов’ян, то варто виділити, що основною їхнею працею було землеробство. У той час вільних земель було багато, і слов’яни завжди мали добрі врожаї. Це вплинуло формування державності у східних слов’ян, яка зумовлюмалася низкою соціально-економічних і політичних чинників. До різких змін у соціальній cфері призвело підвищення продуктивності праці. Земля стала переходитиу власність окремих сімей. Збільшився розмір території, військова активність вимагала нових методів і форм управління.

Особисто я, як і більшість істориків, спираюсь на літописне джерело «Повість минулих літ» Нестора Літописця. Однак з висновками, що робили дослідники слов’янських народів часто можна не погодитися, а то й спростувати їх, спираючись на достовірні факти.

Отже, розселення та походження східних слов’янських племен в Європі збіглося в часі з Великим переселенням народів. Слов’яни, як ми дослідили, за своїм походженням є автохтонним (тим,що сформувалося на цій території) населенням українських земель індоєвропейського походження. Як окрема  етнічна спільнота вони сформувалися на початку нашої ери. У VII-VIII столітті у східних слов’ян активно розгортається процес державотворення, що набув логічного завершення із виникненням київської держави. Східні слов’яни були знані як непохитні й загартовані воїни, здатні витримати будь-які кліматичні умови й труднощі. Дивлячись на події, які відбуваються зараз в Україні, дивлячись на те скрутне становище, в якому ми перебуваємо, можна з впевненістю сказати, що в нас присутній той дух, сила й міць справжніх слов’ян.

Папуч Анастасія