Сепаратистська Україна. Хто і чому хоче розділити Україну?

Сепаратистська Україна. Хто і  чому хоче розділити Україну? Олександр Машлай. Член Ради ВМГО «Національний Альянс», редактор видання «Правий Поступ». e-mail: rusych@ua.fm

 

 

Україну лихоманить. Час від часу лунають приховані, а подекуди і явні (згадаймо лише сумнозвісну ПіСУАР – Південно-Східну Українську Автономну Республіку) заклики до відділення від України окремих територій. І їх виголошують різні люди – від громадських діячів до політиків та офіційних осіб. Україна стоїть на порозі розколу?

 

ПІВОСТРІВ СВОБОДИ

Найпроблемнішим в Україні регіоном в плані сепаратистських настроїв є Крим. Історично, Крим, будучи під протекторатом Туреччини, ніколи не був слов’янським. Через постійні військові конфлікти з козацтвом, а потім і війну з Росією, внаслідок чого півострів перейшов до складу Російської імперії, у кримських татар сформувалось сприйняття росіян та українців як загарбників. Масла у вогонь підлила радянська влада, яка організувала депортацію татар. Крім того, татарський народ відмінний від українців ще й релігійною приналежністю. Це є ще однією лінією розколу кримської спільноти.

Сепаратистська Україна. Хто і  чому хоче розділити Україну?Не краща ситуація і з російським населенням півострова, яка взагалі вважає Крим російською територією, що помилково було віддано Україні.

Російське населення відчуває ментальну прірву між собою і українцями і тому всіляко намагається відділитися, абстрагуватися від України. Крім того особливістю російської душі є стійке почуття власної величі, «старшого братерства», що часто виливається в шовінізм. Звичайно така людина не зможе жити під керівництвом української держави.

Звичайно кожна нація має свої особливості, позитивні і негативні сторони. З цими етнічними пристрастями можна боротися і вживатися. Можна було б, якби певні політики не підігрівали ці пристрасті штучно. Я маю на увазі когорту російських політиків, завданням яких очевидно є провокація конфліктів в Криму.

«Нам ни в коем случае нельзя оставлять ни Севастополь, ни Крым. Эта позиция постоянная. На все инсинуации мы отвечаем: Севастополь – это русский город, это военно-морская база России, которая обеспечивает геостратегический баланс на юге России. А его потеря – это потеря юга России», – заявив Лужков на урочистому прийомі, з нагоди Дня Військово-морского флоту РФ в Москві.

Такі заяви впливового політика можуть розцінюватися або як заклик до зміни територіальної цілісності України, або як невдалий жарт, після якого потрібно вибачитися. Вибачень я не чув. Нажаль, такі заяви є непоодинокими. Інший скандально відомий російські політик Затулін, теж не соромиться у висловлюваннях. Минулого року він заявив, що “Украинские власти, которые так не хотят видеть нас на своей территории, могли бы просто решить эту проблему, вернув Крым России“ korrespondent.net.

Сьогодні, нажаль, такі висловлювання не отримали належної оцінки Служби Безпеки України. В епоху керівництва службою Наливайченком вони були оголошені персонами нон-грата. Але нова влада вчасно «прогнулась» і відмінила цю постанову.

Але не лише в цьому програє Україна в боротьбі за Крим. Відсутність будь-якої зацікавленості півостровом – ось основна проблема державних діячів. І це стосується не лише сьогоднішньої влади, але й всіх президентів з часу здобуття Україною незалежності. Складається таке враження, що ніхто не знає для чого нам той Крим і що з ним робити. Літом відпочили, а далі що? Не було розроблено жодної більш-менш дієвої програми українізації півострова, економічного розвитку, інтеграції у «велику Україну». Не кажучи вже про переслідування відверто українофобськи налаштованих організацій, що фінансуються із закордону, що прямо суперечить українському законодавству.

Ну і звичайно Чорноморський Флот РФ. В той час як політикум Росії заявляє про відторгнення Криму військова база тієї ж Росії преспокійно розміщається на території півострова. Чи буде в таких умовах спокій в Криму? Питання риторичне.

Для вирішення проблеми сепаратизму в Криму потрібно створити такі умови для населення, щоб вони розуміли – з Україною їм буде краще ніж з Росією, чи самостійно. Потрібно жорстко реагувати на будь-які заяви що зазіхають на територіальну цілісність України, незалежно, чи вони виходять від наших чи іноземних політиків.

ПІСУАРНА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Ще одна «гаряча точка» – це Донбас. Край металургійних гігантів і шахтарських містечок завжди був найбагатшим в Україні. Правда це стосується лише регіону взагальному, бо простий люд там переважно бідний. А багатство породжує певну незалежність, принаймні в судженнях та оцінках. Донбас стабільно продукує потужні політичні фігури, які не будучи ще на політичному олімпі активно обговорювали федералізацію України. Мовляв, чому ми маємо кормити всю країну? Народу це подобалось, і за рахунок таких жителів Донбасу “донецькі” набирали політичні бали.

Але в 2004 році коли стало зрозуміло що Янукович, як ставленик донбаської еліти, програв, постало питання про повне від’єднання від України.

26 листопада 2004 року сесія Луганської обласної ради ухвалила рішення про створення Південно-Східної Української Автономної Республіки (ПіСУАР). Депутати заявили про закриття зовнішніх кордонів і звернулися по допомогу до президента РФ Володимира Путіна. Цього ж дня громада в Одеській області на чолі з Русланом Боделаном, міським головою Одеси, проголосила резолюцію з вимогою визнання міста Одеси й усієї Одеської області самоврядною територією «Новоросійський край». Наступного дня позачергова сесія ради Харківської області зосередила всю владу в руках губернатора Євгена Кушнарева, створила виконавчі комітети обласної й районних рад та надала їм повноваження органів державної влади. Сесія зобов’язала обласні управління Держскарбниці й Нацбанку призупинити перерахування коштів до держбюджету.

Але до реального розколу справа тоді не дійшла. Віктор Янукович побоявся очолити ПіСУАР і тоді поділу України вдалось уникнути. Проти Євгена Кушнарева й Олександра Єфремова порушили карні справи по частині 2 статті 110 Карного кодексу України за «посягання на територіальну цілісність і недоторканість України», та жодних вироків винесено не було. Учасника з’їзду Бориса Колеснікова, на той час голову Донецької облради, Віктор Ющенко згодом навіть нагородив орденом «За заслуги».

Сьогодні питання від’єднання чи федералізації Донбасу не на часі. Адже політична еліта «краю шахтарів» сьогодні керує всією Україною. Але сепаратистський рух тут не викорінений, а лише заморожений. Адже всі натхненники ПіСУАРУ (окрім Кушнарьова, який загинув) не покарані, а отже не факт, що комусь із місцевих князьків не захочеться задовольнити свої політичні амбіції і повторити їх подвиг.

РУМУНСЬКИЙ СЛІД

Стабільний і патріотичний захід України, як не дивно теж прихильний до сепаратистських настроїв. В різні роки різні держави мали у своєму складі нинішні території заходу України. Це відобразилося і на етнічному і на культурному «обличчі» регіону. Крім того, в таких країнах як Польща, Угорщина, Румунія є політичні сили, які активно піднімають питання приналежності їм колишніх територій та їх повернення. Правда варто зазначити, що вони не мають такого політичного впливу у своїх країнах, як наприклад російські шовіністичні політики. Та й евроспільнота хворобливо відноситься до будь-яких заяв про зміну територіальної цілісності тої чи іншої держави.

Хоча в Румунії пішли дальше заяв. Як повідомляє газета “Сегодня” з посиланням на депутата Геннадія Москаля Румунія неофіційно видала 50 тисяч паспортів українським громадянам. Офіційно румунськими громадянами стали 3,5 тисячі буковинців, за неофіційними даними – уже 50 тисяч осіб. При цьому більшість з їхніх власників українські паспорти не здавали, що є порушенням українських законів.

При чому практика видачі румунських паспортів почалася ще з кінця 90-х “ А після хвилювань у Молдові, коли офіційний Кишинів обвинуватив у них Румунію, Бухарест ще більш спростив процедуру видачі паспортів на територіях, відібраних у Румунії в 1940-му”, – розповів Москаль. За його словами, для видачі паспортів створена спеціальна комісія при Мін’юсті, якій, по суті, потрібен лише один документ – свідоцтво про народження когось із предків на території Румунії до 1940 року. Не потрібно навіть знання румунської мови.

У Румунії офіційно заперечують намір возз’єднати території. “Румунія, як держава, ніколи не порушувала це питання про об’єднання колишніх румунський територій”, – говорить сенатор від партії “Велика Румунія” Іліє Ілашку. Однак у програмах усіх парламентських партій написано про це об’єднання.

Чому видача паспортів є такою небезпечною? Все просто – фактично тепер ці люди є громадянами Румунії, а отже вона може під приводом захисту прав своїх громадян в один прекрасний момент ввести свої війська на Буковину. Чим це загрожує можна подивитися на прикладі російсько-грузинської війни. При чому європейська спільнота закрила очі на факт відторгнення грузинських територій Росією.

Отож, як бачимо сепаратизм в Україні процвітає. Зазвичай підігрівають його закордонні сили. В найбільшій мірі російські та румунські, дещо менше – польські. За їх фінансової підтримки діють громадські організації, партії. Чому Служба Безпеки України не реагує на дані антиукраїнські дії – незрозуміло. Навіть за президента Ющенка робота в даному напрямку обмежувалась лише забороною в’їзду окремим найодіознішим іноземним політикам.

Можливо найвище керівництво держави не розуміє серйозності загрози яка зріє? То нехай погляне на Грузію, яка втратила чверть території. Чи на Сербію, яка втратила Косово. Чи президент хоче дочекатися терактів від сепаратистських рухів, як в Іспанії, чи Північній Ірландії? Питання сепаратизму варто вирішувати вже. Бо Україна єдина і не подільна. Це аксіома і дискусіям тут не місце.

Олександр Машлай

 

Написано спеціально для журналу «Правий Поступ»

Засновник інтернет-журналу MOLODI. Життя ламає нас по дорозі кудись та все буде файно і зашибісь. Намагаюсь уникати сірості і стандартності, створюючи щось своє. Ще з дитинства люблю наше – українське.
  • казкар незнайко

    Важкувата стаття.
    Діти заховайтеся, щас буду матюкатися!!!
    Хочеться якось вірити в краще, тому якби трохи протиставлю свій варіант:
    А навіщо щось ділити? Навіщо різати курку, що несе золоті яйця?
    Ми експортуємо натур-продукт – сировину, ми імпортуємо готову продукцію, ми постачаємо в світ мільйони роботящих рук і тисячі блискучих умів, ми в кінці-кінців заборгували МВФ по самі помідори (я вам винен мільйон, а якщо налякати, то віддам три – який сенс мене тупо різати на органи???)
    Ми є виробником електроенергії яку скуповує Європа (доречі 49% помоєму виробляється атомками) ми будуємо, чи вже побудували могильник під Чорнобилем для тої ж таки Європи (згадали пропозицію “Ю”, щодо раціонального використання зони відчуження), ми…………
    То якого біса ділити?
    З вірою в тихе і мирне майбутнє можна сказати що від нас скоріше відсудять Буковину чи ще щось, але не відберуть силою, тому що самі віддамо.
    Війна в наш важкий час – річ дуже дорога, яку може дозволити собі США і то проти Іраку, де основним ресурсом є нафта, яка лежить під землею і від бойових дій страждає набагато менше ніж поля з пшеницею, АЕС,та інші виробництва сировини.
    А ще є газо- і нафтопроводи, лінії електропередачі.
    Україна це ще й, хоч і з поганими дорогами, транзитна країна.
    Такш, мона спать спокійно! Всім сепаратистам ОМОН роздасть по пару-сто палок по спині та інших цікавих місцях і на цьому буде крапка.
    Крим – туди вклали дуже багато грошей, щоб ще витрачатись на якийсь сепаратизм.
    Не набагато кращий мій варіант, тай не варіант це.
    Довго читати довелось тим, хто читає ці слова, але ще одне питання:
    Як?
    “Питання сепаратизму варто вирішувати вже” – як???
    І правильна відповідь – ніяк…
    Щось не спиться від таких статей – нагадувати про проблеми треба, але не завадили б хоча б поради(толкові і практичні), як їх(проблеми) вирішувати.
    То як?

  • Питання сепаратизму надумане. Те що було, то лише пшик. В нашій країні більше говорять чим роблять. А так як у нас демократична країна, де панує свобода слова, то і висловлювати свої думки мають право всі, які б вони не були (так-так, ось це справжня демократія), і де б вони не знаходилися. Те що захід україни називає стабільним і патріотичним, не значить що воно так є насправді. Патріотиє є по всій Україні, просто вони роблять свою справу (тобто працюють), а не бігають у фуфайках-вишиванках на акції/паради.

    • скоріше підігріте ніж надумане
      завжди найдеться причина розділитися, а от чи станем ми від цього краще жити?