Як пронести хрест через Сад Гетсиманський

Сад Гетсиманський

Сад ГетсиманськийСкільки мук може витерпіти людська душа? Через скільки страждань може пройти? Питаючи про це сучасну людину ви не отримаєте повної і точної відповіді. Зверніться з цим питанням до розстріляних, замучених, закатованих, але незломлених людей, які потрапили до виру сталінських репресій. Якщо порахувати скільки інтелігентних, освічених, благородних людей загинуло через адську машину НКВС, скільки народу зникло у череві «вогняного дракона», то цифра злякає найжорстокішого. «Вогняним драконом» Іван Лозов’ягін називає час, людей вважали за худобу, бидло, шматок ганчірки. Над ними знущалися, мордували, змушували зізнаватись в тому, чого не скоювали. Той час – політичний  та духовний терор проти простих, мирних людей.

Роман «Сад Гетсиманський» є гімном людській гідності і мужності. На межі буття і смерті, на межі власної свідомості, коли сили от-от покинуть змучене тортурами тіло, головний герой продовжує боротися і протистояти. Протистояти тоталітарному сталінському режиму, який нищив мільйони людей без слідства і суду, а головне — без вини винуватих. Прізвища змальованих у романі слідчих НКВС, тюремних адміністраторів, в’язнів не вигадані. Автор, як він сам говорив, зберіг їх для того, щоб нащадки знали катів народу, а жертви не залишилися безіменними.

Письменник кидає людину у вогненну пащу диявола, «обираючи» для цього нелюдського іспиту на гуманність молодого хлопця Андрія Чумака. Письменник, що сам пройшов усі тортури, ніби «супроводжує» і духовно підтримує свого «молодшого сина» лабіринтами внутрішньої в’язниці НКВС, де він з чиєїсь підлої намови мусить пройти всі кола пекла: тортури, нічні допити, образи, знущання, провокації…

Ідея твору, етична позиція автора розкривається через діалоги між «хижаками» і жертвою. Слідчі НКВС втілюють штучний, неприродний світ, в якому «людина є пшик» і де «людей вистачить», скільки не вбивай. Така позиція перегукується з позицією нацистської Германії. Ідеологія, що пропагувалася Гітлером і його прибічниками, що ставили арійську расу понад усіма іншими вселялася у розуми людей із колосальною швидкістю. Запроваджувалися жахливі проекти (наприклад, проект «Аненербе»), ставилися досліди на людях. Після закінчення війни багатьох фашистських ватажків було засуджено до розстрілу за злочини проти людства.

Читати «Сад Гетсиманський», канвою якого є безперервні катування та страждання загнаних людських істот в переповнених камерах, було б майже неможливо, якби він не містив детективну інтригу, заради розкриття якої хочеться прочитати великий роман одним махом. Андрій ламає собі голову над тим, хто його зрадив, вагаючись між двома однаково важкими варіантами — рідні брати чи кохана дівчина. Читачеві належить розгадувати цю загадку разом із героєм, і разом з ним без надії сподіватись на кращий кінець. Сама назва твору натякає, що основним його мотивом є зрада, адже у саду Гетсиманському Іуда поцілував Ісуса — умовний знак зради, за який Іуда отримав свої тридцять шекелів. Іуда ніби вселився у душі тих, хто забув про совість, про одвічні християнські заповіді, а тих, хто за лишився вірним своїм життєвим принципам, чекала гірка доля Ісуса Христа — бути розіп’ятим і тілом, і душею. Андрій Чумак, головний герой твору, піднімається на Голгофу власного життя, намагаючись зберегти свої принципи, погляди, переконання, пройти всі кола пекла радянської в’язниці й залишитися людиною.

Головний герой і його слідчі, мов Христос і Понтій Пілат, проходять перед очима читача. Слідчі — породження невмолимого механізму сталінської репресивної машини. У кожного з них свої методи і стиль роботи, своя знівечена доля і душа, але спільний на всіх страх і приреченість, приховані жорстокістю і цинізмом. Насправді, кати – теж жертви. Вони бояться опинитися на місці тих, кого катують самі. Страх породжує жорстокість.

Андрій же, як і його брати та друзі з ув’язнених, — натура духовно цілісна. Він не жертвує собою чи будь-ким в ім’я ідеї, він живе в ім’я того, у що вірить. Як і для більшості однокамерників, для Чумака головне — не втратити в собі Людину серед цього ґвалту, не стати «пшиком», не визнати себе винуватим без вини. Андрій Чумак — і невинна жертва сталінського режиму, і сильна особистість, яка зрозуміла «правила гри» тоталітарної системи і викори­стала їх проти неї самої в особі слідчих.

Чесно кажучи, дочитати роман до кінця було важко. Морально важко. Адже не вкладається у голові, як люди так можуть чинити із собі подібними? Для чого відбувалися страшні репресії, які згубили стільки людей? Відповідь на диво проста. Страх. Тільки страх допомагає тримати людей в покорі. Будучи на чолі нової, недавно сформованої держави Йосип Сталін прагнув найміцніше прив’язати до союзу держави що до нього входять, розширити і зміцнити свою владу. На шляху до цієї цілі здавалися гарними усі засоби. Сталін обрав шлях тирана. Але тирана бачили не всі. Його бачили лише ті, чиї долі, чиї життя розчавила безжалісна машина НКВС.

У часи жахливих сталінських репресій у “сад Гетсиманський” перетворилась уся країна, у якій панували продажність, відступництво, зрада, ігнорувалися загальнолюдські ідеали і цінності. Андрій Чумак. Звичайна інтелігентна людина. Авіаконструктор. Чоловік, який міг принести неоціненну користь новій державі. Але вир подій, рокових подій збив його з ніг і закинув у саме пекло. Іван Багряний – сам колишній в’язень. Пройшов і побачив у житті багато чого. Тому він з точністю до найменшої деталі описав життя арештантів. Виявляється, за тюремними гратами, в камері, де люди від тісноти не можуть дихати існують свої неписані норми. Не мораль теперішніх в’язнів, а принципи високо благородних гуманних людей, які навіть у хвилину тяжких душевних і фізичних страждань залишаються вірними своїм моральним принципам. Такою людиною є головний герой роману. Він не ламається, не поступається своїми ідеями, допомагає чим може товаришам по нещастю. У час боротьби із самим собою, у час важких думок над питанням «Хто зрадник?» головний герой не зациклюється на своїх проблемах, а намагається підтримати товаришів по камері. У цьому, як я вважаю, і виявляється найвища відзнака Людини – незважаючи на муки, незважаючи на життєві камені, не поступатися своїми принципами, і підтримувати ближнього.

Спочатку мені було важко зрозуміти і сам роман і його назву. Та чим більше читаєш, тим більше розумієш. Сад Гетсиманський – той шлях, який пройшов український в’язень. Всі тортури і муки, співзвучні з історією Ісуса Христа. Новітній Месія, втілення найкращих людських чеснот, ідеал українського громадянина – сукупний образ цих понять, Андрій Чумак став новим моральним орієнтиром.

Роман довго був у списку заборонених. Хоча розвінчання культу особистості відбулося в 1956 році, книги на зразок «Саду Гетсиманського» І. Багряного, «Архіпелагу ГУЛАГу», «Ракового корпусу» І. Солженіцина, які розповідали про жахливі репресії довго не пускали у друк. Але тепер, коли ми можемо прочитати ці складні, але глибоко змістовні твори, ми можемо зрозуміти, яка тоді була мораль. І радіти. Що цієї моралі більше нема…