Розлука: від доби до вічності

Всі ми у житті переживаємо розлуку. З батьками, з рідними, з друзями, з коханими. На день, на місяць, на рік. Назавжди… І цим перевіряється наше ставлення до людей. Що ми відчуваємо? Хочемо бачити людину вже наступного дня, переживаємо тиждень її відсутності чи відчуваємо її нестачу наступної миті після розлуки?

З коханою людиною важко розлучатись навіть на добу! Ось він/вона ще тут, поряд, але за мить піде, за мить тут буде порожньо. Що вже говорити про нещасливе, чи то пак нерозділене кохання, коли навіть взаємне часом надає смутку через купу перспектив і одну єдину неможливість – бути повсякчас разом! А цього так бракне, і так хочеться. Як співається в пісні Океану Ельзи, “…всі на світі бажання – все, що маю, віддав би я, лиш би кожного ранку називати твоє ім’я…”.

Тут порада проста: телефони в наш час ще ніхто не скасовував. Інтернет також. Та й зайняти себе якоюсь цікавою чи необхідно-важливою справою – один з найкращих способів трошки відволіктися від нав’язливих, але таких приємних думок від об’єкту сумування. Можна поприбирати вдома, ввімкнувши улюблену музику погучніше, можна зустрітись з друзями чи зайнятися фантастичним приготуванням смачнятинки для свогоєї коханогоої чи й для себе самого, зайнятись шоппінгом, обдзвонити всіх старих друзів, з якими двісті років не спілкувались. Повишивати хрестиком врешті-решт! ;) Намалювати картину, скласти пісню.

Інша справа, коли розлука триваліша. І Ваша половика має поїхати на кілька тижнів, а то й місяців. Рецепт лишається той же – зайняти чимось голову (але не надто, щоб по поверненні особи, Ви все ще чекали на неї!:)). Варіантів також вистачає: від занурення у роботу чи навчання (один з найвірніших і безпечних) до подорожі кудись за новими враженнями, які б перебивали сум і тривогу. Ще Ви нарешті можете зробити те, про що дано мріяли, але на що ніяк не вистачало часу: навчитись грати на гітарі/синтезаторі/саксофоні, записатись на танці, йогу, бойові мистецтва (і потім вразити близьку людину по поверненні новим вмінням), піти в школу верхової їзди (спілкування з тваринами приносить дійсно дуже велику радість), зробити ремонт тощо. І знову ж таки не забуваємо про телефон! ;)

Буває в житті трапляється всяке. І часом життя робить з нами несправедливі речі. Часом ми втрачаємо близьких людей… людей, яких любили, яких із серця ніколи не викреслити. Що робити тоді? Як це пережити? Головне не замикатись в собі. Головне спілкуватись. Хай через силу, переборюючи себе. Спілкуватись з людьми, які розуміють, які готові вислухати. Хай навіть це зовсім незнайомі люди з інтернету. Так, лишаючись на самоті, знову повертатиметься біль, але з кожним днем, з кожним тижнем і місяцем його ставатиме все менше і менше, доки не залишаться лиш приємні спогади і ностальгія. Але найголовніше – зрозуміти: я маю жити далі. Бо у кожного своє життя, кожному дано своє. І твоє ще аж ні разу не закінчується! До даного етапу ви були разом, але далі маєте йти окремо. Знайти сили, знайти стимули, знайти опору і підтримку, знайти сенс життя – новий, кращий, інший сенс.

І все-таки, як би цинічно це в даному контексті не звучало: Життя – не завжди лайно! Рано чи пізно все буде добре. По-іншому думати просто немає сенсу!

  • Руслан

    Як на мене тут муть якась і напевне, що тільки в окремих випадках це працює… Ось моя думка – повна протилежність до статті. Я ненавиджу телефонні розмови, дуже часто вони відволікають від чогось важливого, а в деяких (насправді постійно) розмова затягується на дуже довго, при тому, що вона ні про що…

    Як на мене, стаття для тих, чи про тих, хто не має завсім ніяких інтересів, чи для тих, хто на питання “Які в тебе інтереси” відповідають “Дуже багато, не перелічити”, що означає їх повну відсутність, а оскільки відчуття – це природне воно і допікає постійно і займає весь час…

    Думка суб’єктивна, на правдивість не претендую :)

  • Тарас

    Стаття корисна. Різні ситуації бувають

  • Руслан

    Хм… а я без інтернету ніяк… і не тому що є “Контактєк”, а через легкий доступ до інформації. Бувають ліричні дні – дні повчання викладачів з тематики їх предметів…

    А чим спілкування у скайпі не інтернет спілкування? Хоча чорт, там теж не дуже гарно казати: “Все, в мене справи, відчепись”… можливо не кохав ніколи???

  • Руслан

    Sautumn, ааа… ну я трошки не про те… звісно не можна цілими днями в інеті бути, але я кажу, що у нормальної людини, повинні буди вже до цієї статті якісь вподобання… я завжди кажу щось не по темі хДД

  • Тарас, підтримую. Але і з Русланом не можу сперечатись..

    Моя думка – не треба зараз пропагувати інтернет-спілкування… бо і так зависли вже тут тисячі…зайшли і не можуть знайти вихід…

  • Ultraorange

    Суперечливі враження. На жаль, власний досвід напівтелефонного роману в мене печальний. Тому в таких випадках іноді краще постраждати :) Потім солодше буде зустріч. А телефон – то таке. Для екстренних випадків.

    ІМХО, звичайно. В будь-якому випадку, дякую за статтю і погляд на речі.

  • я не те мала на увазі. А те, що правильно радити людині вчитись вишивати, там малювати, писати, їздити на коні чи гострити лижі, а от інтернет. Все, забули. то лише моя думка.

  • Тарас

    У цій статті не пропагувались інтернет-романи, та зависання в інтернеті. Якщо ви розлучились з кимось і вам погано, то треба зайняти себе чимось.

  • Руслане, тепер зрозуміла тебе) ти правий) але ж це суто поради для тих, хто хоче заббути втрачене…томуу важаю що все правильно.

  • Руслан

    Sautumn, я і не кажу, що щось не правильно, все вірно, але я ставлю під сумнів саме доречність існування статті, а не зміст, тому що статтю писав “капітан очєвіднасть”

  • Руслан

    Дубєль два. Мені 18 рочків :)

  • Скільки тобі років, Руслане?

  • Вже знаю) Повтрюсь, щодо того, що ти мислиш не на свій вік)