Розлука: від доби до вічності

Всі ми у житті переживаємо розлуку. З батьками, з рідними, з друзями, з коханими. На день, на місяць, на рік. Назавжди… І цим перевіряється наше ставлення до людей. Що ми відчуваємо? Хочемо бачити людину вже наступного дня, переживаємо тиждень її відсутності чи відчуваємо її нестачу наступної миті після розлуки?

З коханою людиною важко розлучатись навіть на добу! Ось він/вона ще тут, поряд, але за мить піде, за мить тут буде порожньо. Що вже говорити про нещасливе, чи то пак нерозділене кохання, коли навіть взаємне часом надає смутку через купу перспектив і одну єдину неможливість – бути повсякчас разом! А цього так бракне, і так хочеться. Як співається в пісні Океану Ельзи, “…всі на світі бажання – все, що маю, віддав би я, лиш би кожного ранку називати твоє ім’я…”.

Тут порада проста: телефони в наш час ще ніхто не скасовував. Інтернет також. Та й зайняти себе якоюсь цікавою чи необхідно-важливою справою – один з найкращих способів трошки відволіктися від нав’язливих, але таких приємних думок від об’єкту сумування. Можна поприбирати вдома, ввімкнувши улюблену музику погучніше, можна зустрітись з друзями чи зайнятися фантастичним приготуванням смачнятинки для свогоєї коханогоої чи й для себе самого, зайнятись шоппінгом, обдзвонити всіх старих друзів, з якими двісті років не спілкувались. Повишивати хрестиком врешті-решт! ;) Намалювати картину, скласти пісню.

Інша справа, коли розлука триваліша. І Ваша половика має поїхати на кілька тижнів, а то й місяців. Рецепт лишається той же – зайняти чимось голову (але не надто, щоб по поверненні особи, Ви все ще чекали на неї!:)). Варіантів також вистачає: від занурення у роботу чи навчання (один з найвірніших і безпечних) до подорожі кудись за новими враженнями, які б перебивали сум і тривогу. Ще Ви нарешті можете зробити те, про що дано мріяли, але на що ніяк не вистачало часу: навчитись грати на гітарі/синтезаторі/саксофоні, записатись на танці, йогу, бойові мистецтва (і потім вразити близьку людину по поверненні новим вмінням), піти в школу верхової їзди (спілкування з тваринами приносить дійсно дуже велику радість), зробити ремонт тощо. І знову ж таки не забуваємо про телефон! ;)

Буває в житті трапляється всяке. І часом життя робить з нами несправедливі речі. Часом ми втрачаємо близьких людей… людей, яких любили, яких із серця ніколи не викреслити. Що робити тоді? Як це пережити? Головне не замикатись в собі. Головне спілкуватись. Хай через силу, переборюючи себе. Спілкуватись з людьми, які розуміють, які готові вислухати. Хай навіть це зовсім незнайомі люди з інтернету. Так, лишаючись на самоті, знову повертатиметься біль, але з кожним днем, з кожним тижнем і місяцем його ставатиме все менше і менше, доки не залишаться лиш приємні спогади і ностальгія. Але найголовніше – зрозуміти: я маю жити далі. Бо у кожного своє життя, кожному дано своє. І твоє ще аж ні разу не закінчується! До даного етапу ви були разом, але далі маєте йти окремо. Знайти сили, знайти стимули, знайти опору і підтримку, знайти сенс життя – новий, кращий, інший сенс.

І все-таки, як би цинічно це в даному контексті не звучало: Життя – не завжди лайно! Рано чи пізно все буде добре. По-іншому думати просто немає сенсу!