Рожеві мрії – міф чи реальність?

Сучасність, жорстокість… – це все реальність. Ми живемо в ній. Вона нас лякає. Але чомусь ми, люди, давно забули про себе. Про те, як усміхалися, дивлячись  « Сам удома», як заздрили модній зачісці подруги, як плакали, коли тонув «Титанік», як кохали схід сонця, споглядаючи на свою другу половинку, як пили гарячу каву, не поспішаючи на роботу, в школу чи  універ.

Куди це все зникло? Невже так змінився світ? Просто, можливо, люди стали іншими?! Наші голови «забиті податками», наше кредо – гроші, гроші, гроші. Ми почали робити життя сірим і однотонним. Інколи здається, що дощ яскравіший. А найсумніше те, що ми забули про мрії. Ми закопуємо у велику яму те, до чого так довго йшли, для чого здобували статки, ставили мету, жертвували усім, що мали, знаючи, що час не повернеш.  Письменники століттями писали у своїх книгах про вірне кохання, чоловічу солідарність, жіноче терпіння, дитячу наївність, чарівні країни, створюючи казку. Будучи ще малими дітьми, ми усім розповідали, що:

–         Я буду космонавтом, як Гагарін, – кричав Костя, як вилазив на край даху.

–         А я- моделлю і вийду заміж за бізнесмена, поїдемо на Канари, – мріяла Марійка.

Так дуже часто під’їзд будинка перетворювався на місце, яке збирало кучу поважних людей з необхідними  професіями.

Усі дитячі мрії просто чудові, але лише деякі з них збуваються, а інші перетворюються на міфи, які  загортають у «фаньтік» від улюбленої цукерки та  кладуть у велику скриню з надписом  « Рожеві мрії. Надзвичайно секретно».  І ми згадуємо про скриньку лише тоді, коли  потрібно  прийняти важливе рішення або ж, коли не має чим забавити внуків. У такому випадку варіант перший кращий, адже людина може змінитися, у другому…уже і найсильніші антибіотики не допоможуть. А все тому, що незважаючи  на допис у Конституції України «про демократію», у наших думках і душах все ще панує «радянський режим».  А подібне руйнування  починається   переважно із вибору навчального закладу та професії. Тоді у хід ідуть усі можливі і неможливі варіанти: знайомі « з гаманцем» чи « високим кріслом», впливові родичі ( інколи дзвонять і до троюрідної тітки, якої в очі ніколи не бачили) і, звичайно ж, гроші. А чи потрібне це все? Так ми вбиваємо мрії та навіть надії на їх здійснення.

15 липня розпочалася  вступна компанія у  ВУЗи. Це наша можливість обрати свій шлях у житті. Абітурієнти обдумайте добре чи справді Ви хочете бути тим, ким вказують Вам батьки, матеріальне становище чи престижність  (художники  теж не погано заробляють). Не будьте практичними! Не перетворюйте мрії у міфи, адже їх ще не пізно втілити в життя.

K. Alla

  • The Offspring – The Kids Aren’t Alright – на рахунок рожевих мрій :)

  • Фу, черговий запис про те як “нам вказують батьки”. Мені здається такого роду думки це спроба перекинути усю вину за неправильний вибір із себе на когось,хто поряд. А хто завжди поряд – батьки!Крім того Ваш заклик не бути практичними це узагалі чистої води самогубство. Sad but true!

  • Діанка

    Мені допомагали зробити вибір батьки. Так, зараз я вчусь там, де порадили мені мама і тато. Не можу сказати, що надто подобається, але і не страждаю. Дякувати батькам я вчасно схаменулась і не пішла вчитись на криміналіста. Зараз я розумію, що зробила б жахливу помилку. А якщо вам аж так кортить вчитись на когось ще (професію яку ви оберете самостійно), то вперед – можна здобути дві, три, чотири вищі освіти… і ніхто вам не заважатиме,а тільки допомагатимуть.

  • Діанка

    І щодо практичності: з часом усім нам доведеться утримувати себе самостійно, а потім ще й свою сім’ю. І кожному хочеться, щоб він міг прийти у магазин і купити нормальної, хорошої їжі своїм дітям, одягти їх у гарний, хороший одяг, а не сшитий китайцями у якомусь підвальчику. Мрії не прогодують. Це чудово, коли людина заробляє гроші і отримує задоволення від роботи. Проте.. багато ви знаєте художників, письменників,вчителів, лікарів і т.д., які непогано заробляють? Я – одиниці. Вони або тікають звідси, або перекваліфіковуються у бізнесменів і т.д., або живуть за ту мізерну заробітну плату. Така вона реальність….

  • K. Alla

    Цілком згідна з тобою…але свій вибір в житті я роблю сама, звичайно, прислухаюсь до порад. Але, вважаю, що завжди треба йти до своєї мети в будь-якому випадку, тоді всі міфи стануть реальністю… А на рахунок художників, то мама моєї подруги художниця-самоучка, раніше займалася спортом, була тренером, директором школи…але все це не приносло прибутків, а зараз займається улюбленою справою, ні в чому собі не відмовляє, купила квартиру…Я думаю, що час втілити мрії в реальність є, просто потрібний правильний підхід!

  • Діанка

    Можливо й так, сперечатись не буду. Мабуть, я не така романтична особа, а більш прагматична)

  • K. Alla

    Можливо…

  • щодо вступу то можу розказати з власного досвіду-вступив до вузу за рекомендацією батьків і змарнував 5 років свого життя
    за спеціальністю все одно не працюю
    кожна людина мусить знайти себе

  • Тарас

    Але людина до 30 років може не знайти себе, а може й до кінця життя не знайти…

  • K. Alla

    Але ж шукати себе ніхто не забороняє…все в наших руках…