Сучасність, жорстокість… – це все реальність. Ми живемо в ній. Вона нас лякає. Але чомусь ми, люди, давно забули про себе. Про те, як усміхалися, дивлячись « Сам удома», як заздрили модній зачісці подруги, як плакали, коли тонув «Титанік», як кохали схід сонця, споглядаючи на свою другу половинку, як пили гарячу каву, не поспішаючи на роботу, в школу чи універ.
Куди це все зникло? Невже так змінився світ? Просто, можливо, люди стали іншими?! Наші голови «забиті податками», наше кредо – гроші, гроші, гроші. Ми почали робити життя сірим і однотонним. Інколи здається, що дощ яскравіший. А найсумніше те, що ми забули про мрії. Ми закопуємо у велику яму те, до чого так довго йшли, для чого здобували статки, ставили мету, жертвували усім, що мали, знаючи, що час не повернеш. Письменники століттями писали у своїх книгах про вірне кохання, чоловічу солідарність, жіноче терпіння, дитячу наївність, чарівні країни, створюючи казку. Будучи ще малими дітьми, ми усім розповідали, що:
– Я буду космонавтом, як Гагарін, – кричав Костя, як вилазив на край даху.
– А я- моделлю і вийду заміж за бізнесмена, поїдемо на Канари, – мріяла Марійка.
Так дуже часто під’їзд будинка перетворювався на місце, яке збирало кучу поважних людей з необхідними професіями.
Усі дитячі мрії просто чудові, але лише деякі з них збуваються, а інші перетворюються на міфи, які загортають у «фаньтік» від улюбленої цукерки та кладуть у велику скриню з надписом « Рожеві мрії. Надзвичайно секретно». І ми згадуємо про скриньку лише тоді, коли потрібно прийняти важливе рішення або ж, коли не має чим забавити внуків. У такому випадку варіант перший кращий, адже людина може змінитися, у другому…уже і найсильніші антибіотики не допоможуть. А все тому, що незважаючи на допис у Конституції України «про демократію», у наших думках і душах все ще панує «радянський режим». А подібне руйнування починається переважно із вибору навчального закладу та професії. Тоді у хід ідуть усі можливі і неможливі варіанти: знайомі « з гаманцем» чи « високим кріслом», впливові родичі ( інколи дзвонять і до троюрідної тітки, якої в очі ніколи не бачили) і, звичайно ж, гроші. А чи потрібне це все? Так ми вбиваємо мрії та навіть надії на їх здійснення.
15 липня розпочалася вступна компанія у ВУЗи. Це наша можливість обрати свій шлях у житті. Абітурієнти обдумайте добре чи справді Ви хочете бути тим, ким вказують Вам батьки, матеріальне становище чи престижність (художники теж не погано заробляють). Не будьте практичними! Не перетворюйте мрії у міфи, адже їх ще не пізно втілити в життя.
K. Alla