Рожеві мрії – міф чи реальність?

Сучасність, жорстокість… – це все реальність. Ми живемо в ній. Вона нас лякає. Але чомусь ми, люди, давно забули про себе. Про те, як усміхалися, дивлячись  « Сам удома», як заздрили модній зачісці подруги, як плакали, коли тонув «Титанік», як кохали схід сонця, споглядаючи на свою другу половинку, як пили гарячу каву, не поспішаючи на роботу, в школу чи  універ.

Куди це все зникло? Невже так змінився світ? Просто, можливо, люди стали іншими?! Наші голови «забиті податками», наше кредо – гроші, гроші, гроші. Ми почали робити життя сірим і однотонним. Інколи здається, що дощ яскравіший. А найсумніше те, що ми забули про мрії. Ми закопуємо у велику яму те, до чого так довго йшли, для чого здобували статки, ставили мету, жертвували усім, що мали, знаючи, що час не повернеш.  Письменники століттями писали у своїх книгах про вірне кохання, чоловічу солідарність, жіноче терпіння, дитячу наївність, чарівні країни, створюючи казку. Будучи ще малими дітьми, ми усім розповідали, що:

–         Я буду космонавтом, як Гагарін, – кричав Костя, як вилазив на край даху.

–         А я- моделлю і вийду заміж за бізнесмена, поїдемо на Канари, – мріяла Марійка.

Так дуже часто під’їзд будинка перетворювався на місце, яке збирало кучу поважних людей з необхідними  професіями.

Усі дитячі мрії просто чудові, але лише деякі з них збуваються, а інші перетворюються на міфи, які  загортають у «фаньтік» від улюбленої цукерки та  кладуть у велику скриню з надписом  « Рожеві мрії. Надзвичайно секретно».  І ми згадуємо про скриньку лише тоді, коли  потрібно  прийняти важливе рішення або ж, коли не має чим забавити внуків. У такому випадку варіант перший кращий, адже людина може змінитися, у другому…уже і найсильніші антибіотики не допоможуть. А все тому, що незважаючи  на допис у Конституції України «про демократію», у наших думках і душах все ще панує «радянський режим».  А подібне руйнування  починається   переважно із вибору навчального закладу та професії. Тоді у хід ідуть усі можливі і неможливі варіанти: знайомі « з гаманцем» чи « високим кріслом», впливові родичі ( інколи дзвонять і до троюрідної тітки, якої в очі ніколи не бачили) і, звичайно ж, гроші. А чи потрібне це все? Так ми вбиваємо мрії та навіть надії на їх здійснення.

15 липня розпочалася  вступна компанія у  ВУЗи. Це наша можливість обрати свій шлях у житті. Абітурієнти обдумайте добре чи справді Ви хочете бути тим, ким вказують Вам батьки, матеріальне становище чи престижність  (художники  теж не погано заробляють). Не будьте практичними! Не перетворюйте мрії у міфи, адже їх ще не пізно втілити в життя.

K. Alla