Сучасність, жорстокість… – це все реальність. Ми живемо в ній. Вона нас лякає. Але чомусь ми, люди, давно забули про себе. Про те, як усміхалися, дивлячись « Сам удома», як заздрили модній зачісці подруги, як плакали, коли тонув «Титанік», як кохали схід сонця, споглядаючи на свою другу половинку, як пили гарячу каву, не поспішаючи на роботу, в школу чи універ.
Куди це все зникло? Невже так змінився світ? Просто, можливо, люди стали іншими?! Наші голови «забиті податками», наше кредо – гроші, гроші, гроші. Ми почали робити життя сірим і однотонним. Інколи здається, що дощ яскравіший. А найсумніше те, що ми забули про мрії. Ми закопуємо у велику яму те, до чого так довго йшли, для чого здобували статки, ставили мету, жертвували усім, що мали, знаючи, що час не повернеш. Письменники століттями писали у своїх книгах про вірне кохання, чоловічу солідарність, жіноче терпіння, дитячу наївність, чарівні країни, створюючи казку. Будучи ще малими дітьми, ми усім розповідали, що:
- Я буду космонавтом, як Гагарін, – кричав Костя, як вилазив на край даху.
- А я- моделлю і вийду заміж за бізнесмена, поїдемо на Канари, – мріяла Марійка.
Так дуже часто під’їзд будинка перетворювався на місце, яке збирало кучу поважних людей з необхідними професіями.
Усі дитячі мрії просто чудові, але лише деякі з них збуваються, а інші перетворюються на міфи, які загортають у «фаньтік» від улюбленої цукерки та кладуть у велику скриню з надписом « Рожеві мрії. Надзвичайно секретно». І ми згадуємо про скриньку лише тоді, коли потрібно прийняти важливе рішення або ж, коли не має чим забавити внуків. У такому випадку варіант перший кращий, адже людина може змінитися, у другому…уже і найсильніші антибіотики не допоможуть. А все тому, що незважаючи на допис у Конституції України «про демократію», у наших думках і душах все ще панує «радянський режим». А подібне руйнування починається переважно із вибору навчального закладу та професії. Тоді у хід ідуть усі можливі і неможливі варіанти: знайомі « з гаманцем» чи « високим кріслом», впливові родичі ( інколи дзвонять і до троюрідної тітки, якої в очі ніколи не бачили) і, звичайно ж, гроші. А чи потрібне це все? Так ми вбиваємо мрії та навіть надії на їх здійснення.
15 липня розпочалася вступна компанія у ВУЗи. Це наша можливість обрати свій шлях у житті. Абітурієнти обдумайте добре чи справді Ви хочете бути тим, ким вказують Вам батьки, матеріальне становище чи престижність (художники теж не погано заробляють). Не будьте практичними! Не перетворюйте мрії у міфи, адже їх ще не пізно втілити в життя.
K. Alla
ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ:
Липень 21, 2010 о 13:50
The Offspring – The Kids Aren’t Alright – на рахунок рожевих мрій
Липень 23, 2010 о 23:31
Фу, черговий запис про те як “нам вказують батьки”. Мені здається такого роду думки це спроба перекинути усю вину за неправильний вибір із себе на когось,хто поряд. А хто завжди поряд – батьки!Крім того Ваш заклик не бути практичними це узагалі чистої води самогубство. Sad but true!
Липень 24, 2010 о 12:14
Мені допомагали зробити вибір батьки. Так, зараз я вчусь там, де порадили мені мама і тато. Не можу сказати, що надто подобається, але і не страждаю. Дякувати батькам я вчасно схаменулась і не пішла вчитись на криміналіста. Зараз я розумію, що зробила б жахливу помилку. А якщо вам аж так кортить вчитись на когось ще (професію яку ви оберете самостійно), то вперед – можна здобути дві, три, чотири вищі освіти… і ніхто вам не заважатиме,а тільки допомагатимуть.
Липень 24, 2010 о 12:22
І щодо практичності: з часом усім нам доведеться утримувати себе самостійно, а потім ще й свою сім’ю. І кожному хочеться, щоб він міг прийти у магазин і купити нормальної, хорошої їжі своїм дітям, одягти їх у гарний, хороший одяг, а не сшитий китайцями у якомусь підвальчику. Мрії не прогодують. Це чудово, коли людина заробляє гроші і отримує задоволення від роботи. Проте.. багато ви знаєте художників, письменників,вчителів, лікарів і т.д., які непогано заробляють? Я – одиниці. Вони або тікають звідси, або перекваліфіковуються у бізнесменів і т.д., або живуть за ту мізерну заробітну плату. Така вона реальність….
Липень 24, 2010 о 20:16
Цілком згідна з тобою…але свій вибір в житті я роблю сама, звичайно, прислухаюсь до порад. Але, вважаю, що завжди треба йти до своєї мети в будь-якому випадку, тоді всі міфи стануть реальністю… А на рахунок художників, то мама моєї подруги художниця-самоучка, раніше займалася спортом, була тренером, директором школи…але все це не приносло прибутків, а зараз займається улюбленою справою, ні в чому собі не відмовляє, купила квартиру…Я думаю, що час втілити мрії в реальність є, просто потрібний правильний підхід!
Липень 24, 2010 о 22:53
Можливо й так, сперечатись не буду. Мабуть, я не така романтична особа, а більш прагматична)
Липень 25, 2010 о 12:11
Можливо…
Серпень 12, 2010 о 17:43
щодо вступу то можу розказати з власного досвіду-вступив до вузу за рекомендацією батьків і змарнував 5 років свого життя
за спеціальністю все одно не працюю
кожна людина мусить знайти себе
Серпень 12, 2010 о 19:30
Але людина до 30 років може не знайти себе, а може й до кінця життя не знайти…
Серпень 13, 2010 о 13:12
Але ж шукати себе ніхто не забороняє…все в наших руках…