Розбите корито або практика паразитування

Ти можеш сказати, скільки днів свого життя був щасливим? Я ні, але точно можу сказати з ким. Але все має власність закінчуватися, і ось в певний «прекрасний» момент ти сидиш сам-один біля цього розбитого корита і думаєш: «А чи правильно я робив? Де врешті феєрично оступився?»

Викинь такі думки зі своєї голови! Ні, я серйозно,скільки днів свого життя ти був щасливим? Твоє розбите корито може бути і дровами для нового багаття. Ось, що я думаю: люди, як соціальні ісоти, схильні наділяти речі та інших людей невластивими їм властивостями (твоя улюблена футболка, якій вже зо п’ять років, матиме для тебе більшу цінність, аніж нова, щойно куплена). Ти віриш в те, що стара, посована  футболка має свій дух, вона для тебе стала рідною за ці п’ять років, і хоча вона може бути порваною, замалою чи взагалі просто некрасивою, ти її не поспішаєш викидати, з кожним разом, наділяючи її все більшим і більшим значенням для себе.

Абсолютно так само і з людьми. Ти вкладаєш якийсь сакральний зміст у людину, вона стає для тебе чимось подібним до забороненого плоду Едему, тобі важко зрозуміти, що вона може бути посованою чи дірявою, натомість ти вкладаєш в неї все більше сил та емоцій, тим самим все більше прив’язуючись до своєї пасії, і вже перестаєш помічати недоліки, тобі навіть на думку не спаде викинути її зі свого життя. А потім ти сам опиняєшся з розбитим коритом.

Ну тут насправді все просто. Хтось у стосунках завжди вкладає більше сил, енергії, емоцій і ресурсів загалом у їх розвиток, таке собі сумнівне процвітання, а інший же- ,як паразит, вдає, наче робить аналогічне, проте насправді лише отримує користь від твоїх ресурсів, а потім, коли твої ресурси вичерпані, коли ти не можеш дати нічого нового, цей паразит тихенько відпадає. Без болю, без попередження, він процвітав за твій рахунок, і тобі здається, що втрачено найкраще, що ти мав, ти залишаєшся біля розбитого корита.

Що ж, це так, але якщо з цим не можна нічого зробити, якщо це природньо, то який же вихід? Уявімо собі, що ти весь розчарований і пригнічений марно намагаєшся вернути те, що втрачено назавжди. Зупинись! Ні, я серйозно, подумай, скільки днів ти був щасливим, а скільки відчував псевдощастя? Не знаєш, що це? Це тоді, коли тебе переконують, що саме за певних обставин ти будеш щасливим (ваша спільна улюблена пісня робила тебе псевдощасливим, ваш уікенд, коли ти міг бути з друзями, а натомість поперся до неї додому, бо випадає можливість) ти віриш в те, що ці речі дійсно робили тебе щасливим? Тоді ти- тюхтій. Тебе переконали, що таке воно «справжнє щастя». Годі!

Ти зараз біля розбитого корита, що ж це вже щось! Що робити? Ти пригнічений і розчарований? Та всім байдуже, запам’ятай, всім байдуже на тебе, допоки… Хах допоки вони не наділять тебе якимось сакральним змістом і значенням для себе. Оп і вже ти починаєш отримувати насолоду від взаємин з іншими, а вони вкладають в тебе ще і ще свої ресурси…

Стоп! Зупинись! Скільки днів ти насправді був щасливим? А тепер згадай, як тобі було із розбитим коритом, згадай і задумайся. Хоча не можна змінити того, що рівнозначних взаємин не буває, але інколи людині достатньо просто долі того, що вона вкладає в тебе, не будь же тюхтієм і тут, зроби когось справді щасливим, хтозна, а чи не в цьому секрет? І якщо справді воно того варте, тоді ні хвилини не вагайся і пали своє старе розбите корито!