Різне життя, або чому забуваємо про покликання?

Усім відомо, що студенти, власне, як і кожна соціальна верства, – люди особливі. Оскільки студентські роки припадають на найбільш активний, енергійний та здоровий, а ще і осмислений період життя людини, ця суспільна група відрізняється особливою жвавістю, жартівливістю та, як не дивно, креативністю («Студенти – такі люди, що за ніч можуть вивчити китайську мову», – казала одна викладачка). Однак, слід відмітити, що така кількість енергії та креативності може бути спрямована абсолютно в різні русла. Деякі студенти, зустрічаючи ранкове світло за вікном, ледве розплющують очі, – сьогодні ж черговий модуль, із зарубіжної задали прочитати всього Достоєвського за ніч або ж ніяк не вдавалося накреслити муфту, а деякі також довго не можуть прокинутися і «милуються» своїми набряклими очима у дзеркалі, однак зовсім з іншої причини – тому що гуляли всю ніч. Одні вчаться і отримують від своїх результатів задоволення, інші – гають свій дорогоцінний час. У чому ж справа? Чому такий контраст?

Важко дати на це запитання однозначну відповідь. Але відомо напевно, що надто часто випускники школи обирають не ту професію, в якій вони б могли найкраще реалізувати свої здібності та від якої дійсно отримували б задоволення. Корені цієї проблеми можна шукати як в недосконалості системи освіти в Україні, так і в недостатній увазі до цього питання дітей та їхніх батьків.

У Великобританії в школах працює багато психологів, що допомагають учням визначитися із професією, учителі ще коли діти розпочинають своє навчання приділяють багато уваги віднаходженню талантів у дітей. У старших класах учні значну частину предметів узагалі обирають самі. Це практикують і спеціалісти багатьох інших розвинених країн. В Україні ж ситуація значно інша: досить часто психологи відбуваються кількома тестами, формально проведеними в старших класах (часто і не постаравшись повідомити учасників про результати) і кожен вчитель у школі намагається «переманити» на олімпіаду зі свого предмета найбільш старанного і здібного учня.

Додають перцю у цю плутанину і батьки, котрі намагаються переконати свою дитину продовжити династію медиків, присвятити своє життя економіці, тому що тітка вже працює у цій сфері і могла б допомогти, або ж інший варіант: нав’язують певну професію, тому що вона є перспективною, як вони вважають. Але при цьому такі батьки не думають про те, що дитина може ненавидіти біологію, тітчина компанія в будь-який момент збанкрутіти, професія стати застарілою, а людині ж потім все життя мучитись!

Крім того, багатьом батькам доводиться днювати і ночувати на роботі, в результаті чого вони приділяють недостатньо часу вихованню своїх дітей, часто дозволяють їм надто мало (або й надто багато), і, як наслідок, дбають лише про забезпечення своїх дітей машинками на радіокеруванні, потім – хорошими мобільними телефонами, і зрештою – дорогими автомобілями. Але ж цього недостатньо. Діти, а потім вже і юнаки, звикають до отримання всього, що забажають, без жодних зусиль і далі продовжують насолоджуватися життям, уникаючи думок про те, що не завадило б і трохи повчитися… Зрештою, їх влаштовують в який-небудь університет і там вони благополучно займають чиєсь місце. Тут «допомагає» і недосконалість системи вищої освіти, що іноді дозволяє не лише вступити випускникові школи без необхідного багажу знань, а й отримати диплом людині, котра не має навичок, щоб працювати за своєю спеціальністю. Після цього можна не дивуватися лікарям, що не можуть розрізнити ангіну від застуди, і вчителям, які і не намагаються знайти спільної мови з учнями.

Отже, вирішення цього питання вимагає уваги з боку батьків і в першу чергу глибоких реформ у системі освіти. Профільне навчання у старших класах передбачене дванадцятирічною системою шкільної освіти, що вже роками практикується в багатьох європейских країнах. Однак, на українському ґрунті ця ідея проростає не так швидко і добре, як би хотілося. Перше покоління українців, що навчається за дванадцятирічною системою, вже закінчує девятий клас, а оптимальний механізм впровадження профільного навчання ще не знайдено. Школи стикаються з проблемою, що вони не готові реалізувати таке навчання і скоріш за все доведеться робити кроки назад. Що ж, сподіваємося, ми будемо вчитися на своїх помилках, якщо вже не вміємо на чужих, і в майбутньому, використовуючи досвід попередників, здійснимо задумане. А зараз маємо щось середнє між «дванадцятирічкою» та звичним десятирічним шкільним навчанням. Ні те, ні се, як власне і з Болонською (більш відомою під назвою «Оболонської», як часто жартують студенти та викладачі) системою.

А поки що нічого більше не залишається, як порадити школярам учити перш за все ті предмети, які найбільше подобаються, батькам – дослухатися до бажань дітей, намагатися допомогти їм знайти себе у цьому житті, а не збивати з правильного шляху, приділяти дітям достатньо часу, нехай і пожертвувавши певним заробітком. Студентів закликаємо не марнувати свої сили. У будь-якому разі, якщо докладати багато зусиль, можна досягти поставленої мети. Не марнуйте свої долі, згадайте Сковороду із його «сродною працею» і довго подумайте, перш ніж відмовлятися від улюбленої справи!

Лопатюк Юлія

Засновник інтернет-журналу MOLODI. Життя ламає нас по дорозі кудись та все буде файно і зашибісь. Намагаюсь уникати сірості і стандартності, створюючи щось своє. Ще з дитинства люблю наше – українське.
  • Юрий Сhel

    “і в першу чергу глибоких реформ у системі освіти…”

    Ще глибше, я вас благаю куди глибше, вже і так гланди вирвали своїм маразмом – 12 років в школі, 6 років на магістра і того маємо 25 річного вантажника із дипломом магістра!
    от недосконала в нас система, що випустила в свій час спеціалістів, які будували авіацію, промисловість, космос і загалом передову наддержаву, яку нині прийнято щосили обгавкувати.
    Тикайте пальцем на захід і кричіть які ми не досконалі і все буде просто супер.
    “Чужого навчайтесь і свого не чурайтесь”, не пригадуєте хто сказав?

    Була б робота після освіти та ефективне фінансування освітнього процесу і зарплатні освітян не було б таких лагів в освіті які ми зараз маємо у вигляді “обережно спеціаліст” і реформи всі можна було б акуратно запхати комусь і кудись.
    сорі, але факт.

  • Якби ще всі не стогнали, а щось робили (http://molodi.in.ua/osvita-2-0/) то все взагалі було б шикарно.