Рецензія на книгу Ярослава Федорчука “Волинянин”

Волинянин

ВолинянинУкраїнсько-польські відносини, численні визвольні війни українського народу, українська національно-визвольна боротьба ХХ століття не дістали належного і об’єктивного висвітлення ні в Україні, ані у державах-сусідах. Про це хибно відображено і в польських, і в російських, і в сучасних українських оцінках. А Україна в ті трагічні часи мимоволі стала полем битви тоталітарних режимів, які вирішували свої проблеми українською кров’ю. За таких умов свідчення очевидця стають безцінними, адже саме завдяки ним можна сформувати об’єктивну і неупереджену точку зору на історичні події.

Збіркою саме таких спогадів є книга Ярослава Федорчука «Волинянин», яка має автобіографічний характер, адже автору довелося бути очевидцем кривавих подій на Волині під час Другої світової війни. Пережите й побачене назавжди закарбувалося у пам’яті автора, це не суха статистика або хронологія. У короткій анотації до книжки можна прочитати, що це “оповідь про обпалені війною, нацистським концтабором, післявоєнним лихоліттям дитинство й юність одного з наших сучасників”.  Про  драматичну історію Волині та України у ХХ столітті, зокрема так звану українсько-польську різанину Ярослав Федорчук розповідає від третьої особи, назвавши свого героя Сашком. Цей персонаж – відображення автора у дзеркалі власних спогадів, адже війну, як і кожну трагедію людства, можна по-справжньому зрозуміти лише через призму окремої людської долі.

     «Чужа влада — чи польська, чи московська, чи німецька — є чужою. І той, хто їй служить, не захищає своїх. Ні! Він виступає проти них», — ці слова з книги «Волинянин» є певним узагальненням, вони характеризують і світоглядні позиції автора, і його переживання, пов’язані з трагічною історією Волині та України, і сам зміст повісті.

Автор книги «Волинянин» бачив усе на власні очі. Він бачив, у тому числі, й вирізані польськими загонами 36 односельчан. Бачив і зафіксував події «німецької» і «совецької» окупацій, бачив і їхні відмінності, і спільні риси, які виявлялися у ставленні до України. Зокрема, відзначається прагнення обох тоталітарних режимів за будь-яку ціну «звільнити» Україну від українців, вкрасти її майбутнє і навіть минуле.

Оповідаючи про злочини “радянської влади”, Ярослав федорчук відзначає криваві розправи над “політзеками” при відступі червоної армії у 1941 році. Засуджує автор і знищення хлібу – однієї з найбільших цінностей селянської України. Вражають описом картини, коли, відступаючи з рідного села Сашка, комуністи підірвали млин, повний зерна та муки, і таким чином прирекли селян на голод. Є також в книжці епізод, в якому головний герой Сашко на екскурсії по Києву не повірив екскурсоводові, що Успенський собор розбомбили німці. У відповідь на невинне питання, навіщо було німцям бомбити захоплене ними самими місто, юнака викликають до “першого відділу” і натякають, що за такі питання недовго й отримати ярлик “ворога народу”.

     Ярослав Федорчук через призму долі окремих людей розповідає про Україну і Волинь ХХ століття. Так автор правдиво фіксує кадр із життя України початку минулого століття. На його переконання, історія нашої країни дає унікальний інструмент для розуміння сучасних подій.