Рецензія на книгу Данила Чайковського “Хочу жити”

Данило Чайковський

У багатовіковій історії Української держави є як і героїчні, так і трагічні роки, які назавжди залишаться у вічній пам’яті народу. Про них не можна мовчати, не можна майстерно завуальовувати факти і навмисно зменшувати прояви жорстокості, несправедливості, які панували  у ті жахливі дні Великої вітчизняної війни чи Голодомору. Звичайно, тут є багато неоднозначних подій, та нехай кожна людина особисто сформує їх бачення. Не під впливом різноманітних політичних діячів, яким вигідно «малювати» історію по-своєму, спотворюючи ключові факти, а за допомогою об’єктивної інформації, спогадів очевидців, які були безпосередніми учасниками подій.

Рецензія на книгу Данила Чайковського "Хочу жити"
Данило Чайковський

Саме таким яскравим прикладом власних переживань є книга Данила Чайковського «Хочу жити». Ці спогади, вперше видані у 1946 році, є першою публікацією про нацистські табори Німеччини в українському письменстві.

Книга розповідає про перебування автора у концтаборах і правдиво змальовує страшні події, від прочитання яких стає просто моторошно. Звичайно, кожному з нас неодноразово доводилося чути про жахіття тюремного життя у німецьких катівнях. Але по-справжньому сильне враження залишають описи автора, навіюючи всеохоплюючий страх: «Пропливала смугаста безконечна ріка людських тіл. А над ними, на носилках і просто на раменах товаришів, наче на древніх щитах, гойдалися трупи. Кров запеклася на худих тілах, або рубінами скапувала в дорожний пил». Або: «Палачі відчинили двері газової камери й почали виносити тіла, покорчені мукою, поранені власними зубами й нігтями в боротьбі з нагальною смертю. Малі подушені дитинчата схожі на порвані шматяні ляльки.» Надзвичайно жорстокі порядки, які панували у таборі, важко тверезо осмислити, бо «за те, що з блоку втік в’язень Н.1793 буде розстріляних двадцять вибраних людей!» або «вартовий СС-ман пустив на дівчину великого вовчура, і він кинувся як оскаженілий. Пес рвав зубами одежу враз із тілом і жалібний крик дівчини мішався із реготом вартового».  За таких нелюдських умов нещасним людям нічого не залишалося, як у відчаї «іти на дроти», адже таке життя – нестерпне: «В’язень підійшов до огорожі, звів руки долонями вверх, як давні праведники при молитві, й важко опустився на дроти. Сухо затріскотіли блакитні вогники й електричний струм зім’яв лице в’язня морщинами болю».  Без зайвих слів зрозуміло, що табір Аушвіц – це пекло на Землі, це мільйони безневинно втрачених життів, це нескінченні муки і сльози, це зникла віра в Бога.

Та найбільше вражає у прочитаній книзі патріотичний настрій, який є панує всупереч вищеописаним страхіттям. Люди не стали бездушними істотами, в них присутнє почуття власної гідності, людяності, братерства. Не покидає віра в’язнів у найскрутніші моменти: «Навіть серед таких обставин, як у таборі, ми зуміємо жити по-людському, думати, творити… Ні, ще далекий той час, коли ми згинемо, а історія перегорне сторінку існування українського народу! Ми дужі й молоді, тверді й незломні».  Нвіть самі наглядачі німці, кати нашої нації, дивуються такому незламному почутті єдності: « Ви, українці, найкраще тримаєтеся з усіх в’язнів. Забери від вас одного, то ви, як ті сороки, всі бігаєте за ним, щоби врятувати».

Тепер Україна незалежна, процвітаюча держава. Пройшовши неймовірно складні випробування, український народ  довів, що він невмирущий. Ми – самобутня нація, яка живе на своїй вистражданій землі, в минулому залитою кров’ю і слізьми. Недарма Майк, один з героїв книги, стверджував: «Як німці, так і большевики – наші вороги, і ми мусимо прогнати їх». Тому ні в якому разі не можна забувати, що «здоров’ям і життям найкращих купована воля України».

Отож, прочитавши мемуарну працю Данила Чайковського «Хочу жити», можу без перебільшення сказати, що це – справді потужна і сильна книга. Молодь повинна знати, що відбувалося насправді, тому ці спогади сприяють усвідомленню цінності того, що ми маємо сьогодні. Деякі картини можуть викликати жах та й навіть відразу у читачів, але вони цілком достовірно описують тогочасну страшну реальність. Той, хто вважає, що йому сьогодні важко жити – ознайомтесь з текстом хоча б поверхнево. Чоловіки й жінки знайшли в собі силу вижити в нелюдських умовах, тому буденні проблеми сучасності здаються просто мізерними.

Владельцам телефонов iPhone понадобится чехол для iPhone 4, который вы можете купить онлайн.
  • Після “Тигроловів” Багряного, і “Людини в пошуках сенсу” Франкля боюсь як би ця не виявилась гіршою.

    І по статті:

    >>> У багатовіковій історії Української держави…
    Ну ви ж не для вчительки літератури, а для людей пишете. Пишіть по суті.

    >>> Не під впливом різноманітних заполітизованих чинників, яким вигідно «малювати» історію по-своєму…
    Чинникам щось вигідно? Вони поводяться як суб’єкти? Можна було б написати простіше – історію потрібно вивчати, щоб ніхто її випадково для нас не змінив, і вивчати краще по першоджерелах бо це об’єктивніше?

    >>> Палячі (які?)  відчинили двері газової комори.
    Газ зберігали в коморах? Може в концтаборі автору було не до правопису, але щось мені підказує що тут редактор винен.

    >>> буде розстріляних двадцять вибраних людей!
    В мене з української мови трійка, але чуття мені підказує що тут проблеми з часами.

    А взагалі – рецензії на якісь серйозні книжки – це добре. Пишіть ще.

  • Lana

    Ще не читала цих мемуарів. Як зберуся з силами  (моральними) й духом, то почитаю. Дякую за рецензію! Невеличке прохання. Шановний авторе, коли робите таку серйозну справу як рецезування, читайте й перечитуйте написане, щоб не написати нісенітниці. Для прикладу, Ви пишете “Не покидає віра в’язнів у найскрутніші моменти…” Людина не може вірити в найскрутніші моменти, не буває такої віри. Правильно треба було сформулювати речення так “У найскрутніші моменти в”язнів не покидає віра (або “..в”язні не втрачають віру..”)”. Та ще кілька моментів. Але загалом непогана. Дякую!