Так, пишу це саме для тебе

відносини

відносиниПо-звичному маршруту проходить день за днем утворюючи собою лабіринт пустих сірих буднів, про які не розкажеш внукам, які не грітимуть теплими промінчиками спогадів холодними самотніми вечорами, які просто безслідно стираються із пам’яті так само як пожовклий лист опадає із дерева. Не вистачає солодкого дотику життя, не вистачає кольору – яскравого, спокусливого, насиченого кольору у моїх буднях. Хто ти? Для чого ти це робиш зі мною?

Завжди вважала,що найгіршим є те, коли дають відчути ковток омріяного щастя – а потім безслідно розвіюють цю до божевілля потрібну ілюзію моєї свідомості. Ти граєш зі мною у гру, яка почалася ще у минулому житті і яка не завершиться допоки ти не дасиш мені зрозуміти – навіщо тобі я?! найгіршим є те,що я не знаю правил цієї гри. Але віра у те що будь який start приведе все ж до потрібного усім finish – залишає мені маленьку надію того,що ти не зникнеш із мого життя так само неочікувано як і з’явився.

Та все ж дозволь мені зрозуміти тебе,твої дії,твої плани.Чому ти все робиш саме так? В один момент я почуваю себе потрібною саме для тебе і це доволі тішить мою самооцінку ,а в інший – ти стаєш зовсім чужим, колючим. Ти майстерно вмієш це поєднувати буквально за декілька хвилин. Ніколи не знаю що можна від тебе очікувати і, напевно, ніколи не дізнаюсь. Ти відносишся до категорії людей, яких я ніколи не зрозумію. І це з неймовірною силою ще більше притягує мене до тебе.

Та час йде,а я все ніяк не розберусь в правилах твоєї гри. Найгіршим є те, що я навіть не знаю чи все це дійсно правда, чи може плід моєї безмежної уяви. Впусти мене в свій світ і раптом з цього дійсно щось вийде, або ж просто перестань давати мені ось цю ілюзію яскравого життя яка мене завжди так приваблювала у тобі.