Професійно-технічна освіта в Україні

Нагадаю, що “Точка зору” – рубрика, яка об’єднує статті громадських діячів, засновників спілок та організацій, директорів компаній, активістів та інших людей, які мають, що сказати та виражають свою думку щодо тих чи інших подій, проблем в інтернет-журналі МОЛОDI.

Цього разу стаття від Артема Глінського. Ви вже мали нагоду ознайомитись з першою статею Артема: “Міністерство освіти та науки України. Реформи” Сьогодні Артем розповідає про професійно-технічну освіту в Україні:

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.

Освічена людина зможе навести лад у тій галузі, в якій вона являється фахівцем. Освічена група людей здатна винайти, виготовити та реалізувати продукцію (товари, роботи, послуги), яка стане корисною для громадян. Освічена нація здатна підняти економіку держави, посилити її становище на міжнародній арені не тільки в економічному, а й в духовній, науковій, політичній та інших сферах.

Вирішив висвітлити питання про професійно-технічну освіту в Україні серед молоді, так як воно в повній мірі відноситься до їх подальшого розвитку.

Що ж таке професійно-технічна освіта?

Дехто розуміє під цим терміном слово “Бурса” або ПТУ ( професійно-технічне училище). Що ж таке “Бурса” ? Якщо звернутися до історії, то є один дуже цікавий факт: в той час, коли освіта набирала обертів, і простий селянин вже міг відвідувати школу, то пани подумали і вирішили, що їх дітки не можуть навчатися з простолюдинами, і будували окремі, приватні школи для паничів та панянок. І звісно ці школи не були безкоштовними, бо потрібно було повертати вкладені в будівництво кошти. І кожного ранку, коли панич приходи до школи, він кидав пару монет у торбу, що висіла на вхідних дверях навчального закладу. А назва цієї торби – “Бурса”.

На даному етапі економічного розвитку від аграрно-індустріальної моделі економіки до постіндустріальної, робітничий клас, тобто кваліфікована робоча сила, має велике значення в цьому інтеграційному процесі. Кваліфіковані робітники повинні заповнити робочі місця на заводах, фабриках, підприємствах.

Професійно-технічна освіта надає учню не тільки професійні знання в області обраної професії, а ще й розвиває в учневі моральні якості, культурне життя. Бо серед пріоритетних питань підготовки кваліфікованих робітників на першому місці стоїть організація навчально-виховного процесу, вибір форм таметодів навчання, а на другому саме навчання.

Оскільки мені випала нагода навчатися в ПТНЗ та зайняти активну позицію в діяльності учнівського самоврядування ПТНЗ (з вересня 2008 року – голова ради президентів учнівського самоврядування ПТНЗ м. Києва, з жовтня 2008 року – Президент Всеукраїнської ради учнівського самоврядування ПТНЗ), я вважаю за потрібне більш детально розкрити дану тему. Тому, що виховання молоді в очах адміністрації та педагогічного колективу стоїть трохи не в тому ракурсі, в якому б хотіла бачити це молодь.

За роки незалежності в Україні народилося та підросло нове покоління дітей, котре сприймає навколишній світ з точки зору демократії в країні, та є більш вільним, а тому і креативним.

Сьогодні потребують уваги такі якості, як розвиток і утвердження доброзичливості, поміркованості, тактовних взаємовідносин педагога, вчителя, наставника і учня. Адже доброзичливість потрібно виховувати не словами, а вчинками, діями вчителя у ставлення до учнів. Ця властивість душі учня виховується тоді, коли він відчуває добро з боку педагога, його прагнення підтримати і розвинути в учневі ті його неповторні задатки, які можуть привести до успіху. Виняткове значення у навчанні має, нехай маленький, але досягнутий учнем успіх. Утвердження успіху навчаючого – це своєрідна стежинка, яка веде педагога до того місця в дитячому, юнацькому серці, в якому палає бажання бути кращим, досконалішим, ніж у цей момент є учень. Не менш важлива питома насиченість кожного уроку у навчальному закладі, на практиці. Можна безпомилково стверджувати, що урок, навчання проходять безслідно, якщо не залишають в учневі хоча б невеличкого бажання щодо оволодіння знаннями, практичними навичками.

Великою помилкою педагогічного колективу в роботі з самоврядуванням є те, що вони намагаються утвердити свій авторитет серед учнів шляхом зверхньої поведінки, наказових дій. В такому випадку в молодих серцях з’являється розчарованість та почуття невпевненості. Такими діями педагоги ризикують втратити не лише довіру учня до них самих, а й довіру в справедливість життя. Ризикують загасити вогник патріотичного духу, який ще не до кінця дозрів у юнацькому серці.

Самоврядування починається не з висування учнів, на посади, а з визначення суспільно-важливої справи, тоді сама справа ставить учнів перед необхідністю організації її на принципах взаємної відповідальності та самоуправління. Справа породжує самоврядування, а не навпаки: учні, активісти, сідають і думають, що зробити для того, щоб виправдати своє існування. Наявність працездатного та дієвого активу є суттєвим фактом ефективної організації учнівського самоврядування.

З першого погляду можна сказати, що професійно-технічна освіта повинна та може гарно розвиватися. Та в системі систематичного недофінансування, байдужості педагогів та не достатньої активності чиновників вона зазнає суттєвого удару. Мова йде не тільки про саму систему навчання, а і про авторитет випускника професійно-технічного навчального закладу . За часів Радянського союзу кваліфікована робоча сила досить високо цінувалися, і входила до лав пріоритетних. На даному етапі вона досить кволо тримається на ринку.

Проблема не лише у самих учнів, які не бажають гарно навчитися, а й у роботодавцях, які не бажають брати молоду людину буз досвіду роботи. А де ж тоді той досвід узяти? Коли скрізь потребують як досвід роботи так і вищу освіту. Держава зі свого боку ніяк (або дуже погано) не намагається сприяти професійної підготовки кадрів – основи для роботи підприємств.

Вища освіта набирає популярності з кожним роком. Бажання отримати вищу освіту є в кожного другого. Та якщо ситуація піде так і далі, то через 10-20 років країна залишиться без робочого класу. Виробництво стикнеться з ситуацією, коли будуть відшуковувати професійних токарів, деревообробників, слюсарів, авто ремонтників тощо.

У процесі переходу економіки від аграрно-індустріальної до постіндустріальної, Україна може зіткнутися з проблемою, коли почне запрошувати кваліфікованих робітників, які в свою чергу іммігрували з України в пошуках заробітку. Доречі, за кордоном Українські робітники досить добре ціняться, особливо електро та газозварювальники, токарі, будівельники, слюсарі тощо. І там вони отримують заробітну плату від 1500 доларів.

Враховуючи вище сказане, було б доцільно зробити такі кроки:
– Підняти авторитет професійно-технічної освіти в Україні серед населення та роботодавців;
– Долучити профтехосвіту до категорії національних інтересів і підтримувати програми по розвитку її;
– Розробити навчальні плани та програми відповідно до сьогоденних потреб;
– Розробити національну програму працевлаштування випускників ( вона є, та не досить дієва);
– Ну, і звісно розвивати та будувати підприємства для майбутніх працівників.

Робочий клас на сьогоденному ринку праці є домінуючим. Тому багато хто з людей не зупиняється на досягнутому і продовжує навчання у ВУЗі. Для людей просто нема місць для професійної діяльності і вони вимушені працювати не за профілем. То скажіть будь ласка: навіщо готувати кваліфікованих робітників, які потім йдуть працювати вантажниками? Звісно, питання не до громадськості. Але від нашого поштовху може здвинутися айсберг.

Зараз, коли до міністерства освіти та науки прийшла команда, яка боролася як за визнання професійно-технічної освіти, так і роботи учнівського самоврядування, можна очікувати позитивні зміни у питанні розвитку професійно-технічної освіти в Україні.

За матеріалами сайту: http://www.ippr.org.ua

Громадський діяч. Голова МГО "Молодіжна Вишнева Рада" Член Ради директорів інституту суспільно-політичних досліджень.
  • Діанка

    “Самоврядування починається не з висування учнів, на посади, а з визначення суспільно-важливої справи…”
    Цілком згодна. Коли вчилась в школі, створили свою власну газету (з допомогою викладачів, за що їм велика дяка!). Я була головним редактором і мала чудову команду, ми постійно щось вигадували, креативили, працювали деколи до пізньої ночі, щоб вчасно випустити номер. А зараз мені боляче дивитись на те, що з нею сталось в школі, після нашого виуску зі школи. Ніхто цим не займається. І газета повернулась до того стану, у якому була років 5-6 тому. Шкода, що учням це не потрібно… Вони думають тільки як би влаштувати дискотеку і десь тихенько напитись. Мабуть, це нормально для їх віку. Але в школі не залишилось нічого свого, немає тієї родзинки, на жаль.

  • Діанка

    Ой, і забула додати: стаття хороша :-)

  • Тарас

    Нікому нічого не треба в школі і у ВНЗ також. Хоча б тому, що зарплатня у вчителя ганебна.

  • Діанка

    Тарас, це так… але ж самоврядування базується на ініціативі і бажанні учнів зробити щось цікаве (принаймі так було у мене). А сьогоднішня реакція учнів мене здивувала… “А чого я це маю робити, шо більше нема кому”.. от так воно все і загниває…
    а від ВНЗ я взагалі була в шоці… Коли запропонувала засновникам факультетської газети (хлопці 4 курс) віддати її мені, бо вони просто не мали часу нею займатись (а я була готова це робити), то мене потихеньку за місяць взагалі усунули від роботи в ній. От і все. Жодного номеру так і не вийшло. Був тільки перший і то в електронному варіанті.
    Безініціативність і відсутність бажання зробити щось, для того, щоб було цікаво, вважати це безглуздим і дитячим…

  • Артем Глінський

    Самоврядування в нас загниває, бо відсутня державна програма його розвитку.
    На щастя, громадські організації стають авторитетнішими та можуть надати допомогу у формуванні молодіжної політики.

    Наші педагоги (не всі) не стимулюють дітей до участі в органах самоврядування. Методично не наповнюють їх кадри. Тому, і багато охочих не знайдеться, бо ніхто в повній мірі не знає що воно таке, та що з цим робити…

  • Артем Глінський

    Діанка:

    Дійсно, приватний сектор надає більш-менш стабільне поняття “самоврядування в ЗОШ”. Тому, там це проводиться (батьки капають).

    В рядовій сім”ї, де рівень знань батьків не набагато перевищує рівень підготовки сьогоденного школяра/кваліфікованого робітника, батьки, навіть не думають, а тому і не стимулюють педагогічний склад до занять з юнаками.

    2 роки я очолював самоврядування столиці та України. Ним займається 20% учнів у навч. закладах. 1% з них займається проблемами учнів, а всі інші лише тим, що входить по програмі.

    Що вводить дуже страшну істину: юнаки (в той час, коли світогляд в них формується) живуть за здалегідь написаному сценарію, котрий можна змінити, але вони не знають як…

    Наша організація працює над тим, щоб доносити до молоді їх реальні права та обов”язки; можливості та перспективи; …

  • Тарас

    Діанка, але й вчителі мають показувати приклад та іноді розпочинати ініціативу.

  • Діанка

    Тарас, цілком з тобою погоджуюсь. Та думаю і сам знаєш скільки роботи у наших викладачів… на все сил не вистачає, тому мало охочих взяти собі додатковий тягар.

  • Діанка

    Артем Глінський, це все так. Я вважаю себе щасливицею, що вчилась у такій школі. Щоправда школа моя є приватною, а не державною. Можливо тому і відношення вчителів було іншим до нас та до наших ініціатив. Намагались допомагати, підтримувати.
    Я вважаю проблемою самоврядування те, що практично ніхто не хоче цим займатись, бо звикли, що робиться замість них. І ніхто не хоче урізноманітнити сам свої шкільні/університетські роки. Але все ж поки є такі люди, які цим займаються не все так погано)))

  • Діанка

    Артем Глінський, бажаю успіхів вашій організації. Ви справді робите хорошу справу. Та, мені здається, наші молоді люди в більшості не готові щось змінювати.
    А цифри засмучують… Навчаючись у школі, я сприймала самоврядування як належне (до речі, батьки не капали викладчам. Нам просто повезло з викладацьким і учнівським (на той момент) складом). Поступивши в університет і познайомившись з людьми з інших шкіл, я почала розуміти, що самоврядування для них – це щось абсолютно незнайоме і багато хто не розуміє його суті. Сумно, але факт.