Проблема “масовості” cучасної української музики. Чому не в ефірі?

українська музикаПроблема розвитку української культури цікавила нас повсякчас. Не пам’ятаю, чесно кажучи, того часу, коли на мистецтво в нашій країні було нормальне фінансування. Як справляються і на що живуть тисячі амбітних художників, живописців, видавців можемо лише здогадуватись. З музикою якось все простіше: тут і інтернет під рукою, і незалежне телебачення, радіо, преса.

У світі останніх подій часто можна спостерігати, що молодь не довіряє політикам, але намагається для себе вибудувати лінію, за якою треба йти, щоб не загубити себе у коловороті цього всього. Тоді на допомогу приходить музика.

Не дарма кажуть, що музика і лікує, і навчає, і жити допомагає. З незалежною музикою сьогодні у нас все гаразд. Щоправда, досі актуальною залишається проблема, що українська музика доступна лише для тих, хто шукає і хоче її знайти. В цьому криється і вся проблема: чому ж музика народжується, але якісні її продукти ніхто не підтримує? Чи мало в нас у країні музичних каналів, чи мало радіостанцій, чи мало журналів?

Почнем з того, що так, мало. Візьмемо для прикладу музичне телебачення. Погодьтеся, в  стаціонарному ефірі немає місця для суто музичного каналу. Усі вони, як правило, знаходяться у платних кабельних мережах. А й ті, що там знаходяться, не багато чого роблять для підтримки нової генерації української музики. Я не говорю зараз про поп-виконавців, які живуть на “два фронти”. Я говорю про нову еру української музики, за якою слідують нові українці .Це молоді рок-гурти: “АнтитілА”, “Фіолет”, “O.Torvald”, перспективні творці принципово нового саунду: “Один в каноє”, “The Hardkiss”. Особливо це важливо у сьогоднішній час, коли так важливо піднімати культурний рівень загалом, а не чекати до кращих часів, бо музика вічна і вічно має розвиватись.

музика

Чому, подумаємо, у нас так мало уваги приділяється розвитку української музики?Найчастіше говорять, що просто в основний ефір/на перші шпальти газет їх бояться ставити, бо вони не популярні/не окупляться і т.д. Насправді ж, подивімося на статистику. У молодих українських гуртів набагато більше переглядів відео на YouTube, скачування пісен через різноманітні ресурси, навіть кількість фолловерів на їх офіційних сторінках перевалює за 20, а то і 50 тисяч. До цих людей прислухається молодь, як сказав фронтмен гурту “Фіолет” Сергій Мартинюк:

Митці мають займати чітку громадянську позицію, особливо тоді, коли довіра до політиків не зростає. Це не означає, що вони мають йти в політику, але означає, що вони як ніколи мають звертати до людей по той бік сценічного майданчику і доносити їм чіткі ідеї.

Чи не в цьому криється проблема, що таких гуртів як “Фіолет” просто бояться? Бояться, що вони стануть рупором мас, бояться, що змінять щось. Але ж музика і має щось змінювати. Треба докорінно змінювати цю систему “неформатності”. Коли така “неформатна” музика тільки з’являлась, з перших екранів можна було бачити її вдосталь: згадаймо і “Територію А”, що блискучо функціонувала до 2005 року, та навіть у 2009-ому ще виходила “Наша пісня”. Це був реальний плацдарм для молодих виконавців.

фіолетНа жаль, зміна влади понесла за собою і неабияку цензуру. Миттю все це закрилося, нового нічого натомість не з’явилося. З 2010-року активно почав в наші простори входити інтернет, і комусь стало вигідно представити його як майданчик для розвитку всього нового, молодого і креативного. Так непомітно ми втратили нашу культуру до нуля.

Станом на зараз, якщо хочеш дізнатися щось про розвиток культури, то піди послухай “Львівську хвилю, почитай луцький “Free Time” або з’їзди влітку на “Zaхід Fest”. Навіть, коли намагаєшся подзвонити на радіо чи попросити у розкрученому глянцевому журналі надрукувати статтю про, скажімо, “АнтитілА”, то редактори просто ввічливо промовчать, бо не скажуть, що неформат. Поїдеш ближче до заходу, то з цим проблем немає абсолютно, там давно вже виробили свої механізми, давно живуть своєю культурою і не знають, що таке формат. Тому туди постійно з’їжджаються влітку на фестивалі, там друкують журнали про сучасну культуру, бо людям це потрібно і не завжди вони думають про окупацію, гроші, а творять мистецтво заради мистецтва.

Але захід – це лише 1/4 частина країни, а молоді гурти є і в Харкові, і в Дніпропетровську,  і в Херсоні. Чому ніхто не робить ті ж фестивалі там, а якщо і роблять, то у досить закритих маштабах? Нам потрібно змінити ставлення до цього, не жити кимось нав’язаним кліше, думати про те, що “не куплять”. Так, дійсно, творення нових ЗМІ по підтримці культури у нас багато, але всі вони не доступні широкому загалу. І поки ми не переконаємо “головних редакторів”, що це потрібно сучасному українцю більше, ніж сотий плакат з One Direction чи Селеною Гомез, в нас так і буде руїна. Якщо ми зможемо розірвати ці окови і зробити сучасну музику знаною і доступною широкому загалу від Чернівців і до Красного Луча, це буде набагато краще, ніж боротьба невідомо за що.