Про справедливість і НЕ

“Закон і справедливість — дві речі, які Бог з’єднав, а людина роз’єднала”
К. Колтон

Кожен із нас рано чи пізно стикається на своєму шляху із несправедливістю, поганим ставленням, людською заздрістю та іншими явищами людської природи, що суперечать християнському вченню. У такі моменти починаєш ненавидіти увесь світ за те, що хтось погано з тобою повівся. Але хіба винен світ у тому, що нехтують однією людиною? Звісно, таких багато, бо несправедливість захопила усю планету. Звичайно, легше , склавши руки сидіти і жалітись Богові та людям на те, що важко жити. Чомусь одні кажуть, що справедливості не існує, інші не заперечують те, що вона є , але все ж боротись за неї не готові, і лише одиниці із нас намагаються її віднайти…

Несправедливість — вона усюди.

Розпочинається із шкільних років, коли одним дітям ставлять вищі оцінки, не вимагаючи за це якихось особливих знань, а іншим занижують без причини. І саме тому, одні плачуть , прийшовши додому, замикаються, шукають у собі певні вади, а інші вже з малого віку починають розуміти те, що їм усе дозволено, що заможні батьки здатні вирішити будь-яку проблему.

Коли ти вступаєш до вищого навчального закладу, то несправедливість, із якою ти стикався у школі здається такою мізерною, такою незначною, такою непомітною і такою неважливою. Бо тепер уже за тебе відповідають не батьки, а ти сам. Тебе лякають талонами і виключенням з університету, тому старанно готуєш кожну лекцію, зубриш цілі томи українських та зарубіжних письменників, тримаєш у голові тисячі визначень та термінів, стаєш зразковим студентом. А потім додому приходить лист із повідомленням про твоє виключення. Тут уже сльозами не зарадиш. Намагаєшся комусь щось довести, але ж ніхто не слухає. Причина , здавалось би серйозна — на твоє місце претендує дитина впливовіших батьків, ніж твої. Звісно, могли ж вигнати когось іншого, але так випала карта, і тим іншим став ти.

Ти не втрачаєш терпіння, вступаєш до іншого ВУЗу, старанно вчишся, отримуєш диплом — тепер ти фахівець у своїй справі і маєш цьому документальне підтвердження. Довго і марно шукаєш роботу, і ще раз переконуєшся у тому, що головне не знання, а хороші зв”язки. Цього разу фортуна тобі усміхається і виявляється, що у твоєї троюрідної тітки є друг, у якого друг має друга там, куди ти плануєш влаштуватись на роботу. Колектив гарний, зарплата висока, та й сама робота тобі до душі. Забуваєш гіркий досвід, здавалось, нарешті вийшло сонце у твоєму житті. Але не все так просто: у твоїй державі настав час економічної кризи, працівників стає забагато, а грошей замало, тому ти ( а хто ж іще?), попадаєш під скорочення. Таких багато, тому тобі майже не боляче. Ти мовчки збираєш речі і говориш усім: “Гуд бай”, ти навіть забув попросити зарплату за попередній місяць…

А далі все йде за таким же, перевіреним принципом. І відбувається таке доти, доки ти не вирішуєш сказати собі і усім решта :”Досить! Я втомився так жити!”. І от лише тоді, коли починаєш суперечити світові і усталеним стереотипам, розумієш, що справедливість таки існує, але за неї варто боротись. Ти шукаєш нове місце праці. Знаходиш. Сам. Без зайвої допомоги з боку. І коли тобі пропонують заплатити кругленьку суму, ти усміхаєшся тій людині, розвертаєшся і йдеш. Так, не вийшло отримати роботу, але ти не зламався, не переступив через себе! Ти розповів про це друзям. Будь впевнений, вони також утримаються без хабарів. Коли твоя дитина приходить заплакана зі школи, ти не ігноруєш цього, а питаєш що сталось. Ти ідеш до тієї школи і “вичитуєш” усіх : від прибиральниці до директора. Ти не дозволиш своїй дитині жити так, як жив сам. Ти навчаєш її прощати людям, але мати міру навіть у цьому.

Сьогодні Закон і Справедливість — речі надто непоєднувані. Не усі живуть за таким принципом, звісно. Є ще у нашому суспільстві праведники і, що приємно, таких із кожним днем більше. Бо якщо ти сам отримав ляпас, то хочеться відповісти усім решта тим самим. Але ти таки підставляєш другу щоку… І правильно робиш, бо з часом кожен, хто посмів тебе вдарити, отримає ляпас у сотні разів сильніший. Проте битиме його не людина, а життя.

Народилась неважливо коли, але жаль, що не восени. Люблю жовте листя, мокрі лавки, львівську бруківку і червоні доріжки на сходах. Люблю життя, і чекаю на взаємність. Не вірю в гороскопи, не вірю в долю, вірю в себе.