Про коляду з вуст Ярини Коваль

Про коляду з вуст Ярини Коваль«До народження Месії залишилося мало часу. Якщо до цієї події не готуватися, то вона застане нас зненацька. І з чим тоді прийдемо до яскині Ісуса, що принесемо в дарунок?» – із цим запитанням звернулася до студентів факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка солістка національної капели «Трембіта» Ярина Коваль. Тож, щоб спудеї, попри надмірну зайнятість у сесійний час, замислились над вічним, викладачі кафедри радіомовлення та телебачення 23 грудня організували круглий стіл «Українські колядки і щедрівки».

Лунала коляда, звучали вінчування… Також пані Ярина навчала молодь українських традицій, ділилася цінними думками: «Те поняття Різдва, яке нам подають ЗМІ є, як на мене, похабним (Діди Морози, червоні шапки…). На сьогодні засилля рекламою шалене. Проте це не збагачує наc духовно». Розповіла солістка й про події, які творять нашу історію та нас. «У 1987 році ми заснували Товариство Лева. Треба було колядувати, та не було збірників. Я передрукувала колядки у виконанні оо. Васильян. Вирішила йти шляхами Тараса Шевченка. Він мав захалявні книжечки, а я хотіла, щоб ми носили кишенькові. Добилася – видали «Колядки» тиражем 70 тис. Тож перший Вертеп ми поставили у Палаці Україна в Києві. Ми заговорили про Голодомор. Оце Вертеп! А зараз й у ньому – політика. На жаль, немає критики, бо якщо була б, то нецензурний репертуар зник би». Ярина Коваль наголосила й на тому, що мусимо мати історичну пам’ять. «Я не хочу занедбувати того укладу, яким жили мої предки. Нехай він буде простим і вічним. У нас вже й так багато вкрали. Деколи чую: «Не піду до церкви, послухаю Літургію по радіо». Гаразд, тоді увімкніть програму «Смак» і не сідайте до Святої вечері. Щодо Нового года – це не моє, це календарна сторінка, яка перегортається. А вишиванка… Хіба ж потрібно ходити до Академії мистецтв, щоб навчитися сорочку вишивати. Моя бабуся мені передала секрети цього мистецтва… Безліч усього в нас відібрали, та все ж – те добре, що надається нам у спадок, не знищать ніколи. Навіть якщо би спалили бібліотеки. Маємо такий комунікативний засіб як усна народна творчість. Як воно інтимно звучить – «з уст в уста», – висловила свої думки солістка капели «Трембіта».

Про коляду з вуст Ярини КовальОднак, для того, щоб пам’ятати, потрібно чи то колядки, чи пісні переспівувати від початку до кінця. Саме тому Ярина Коваль закликає студентів вносити нове життя у львівські кав’ярні: «Хрумнули щось та й колядуйте». Більше того, заохочує сповіщати радість Різдва Христового серед ближніх, друзів, просто по домівках. Дає настанови: «Колядники повинні бути святочними. Адже це люди, послані Богом до хати. Від них почасти залежить не лише наступний рік, а й, подекуди, ціле життя! Коляда – це не заробіток. Коли приходять із колядою, то не потрібно давати бозна-які гроші. Слід прийняти їх, як дітей Господніх».

Про те, як сповіщати людей про прихід Спасителя, студенти зрозуміли, прослухавши аудіозапис із щедрівками у виконанні срібного тенора світу Івана Козловського.

За гарним прикладом спудеї й самі взялись колядувати, вкотре довівши, що наука наукою, а душа повинна бути в кожного. Однак, куди важливіше, аби та душа була чистою, відкритою і сповненою життєдайного світла. Так, того, яке може змінити світ на краще…

Про коляду з вуст Ярини Коваль

Оксана Загакайло.

Фото  Софії Кочмар.