Про коляду з вуст Ярини Коваль

«До народження Месії залишилося мало часу. Якщо до цієї події не готуватися, то вона застане нас зненацька. І з чим тоді прийдемо до яскині Ісуса, що принесемо в дарунок?» – із цим запитанням звернулася до студентів факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка солістка національної капели «Трембіта» Ярина Коваль. Тож, щоб спудеї, попри надмірну зайнятість у сесійний час, замислились над вічним, викладачі кафедри радіомовлення та телебачення 23 грудня організували круглий стіл «Українські колядки і щедрівки».

Лунала коляда, звучали вінчування… Також пані Ярина навчала молодь українських традицій, ділилася цінними думками: «Те поняття Різдва, яке нам подають ЗМІ є, як на мене, похабним (Діди Морози, червоні шапки…). На сьогодні засилля рекламою шалене. Проте це не збагачує наc духовно». Розповіла солістка й про події, які творять нашу історію та нас. «У 1987 році ми заснували Товариство Лева. Треба було колядувати, та не було збірників. Я передрукувала колядки у виконанні оо. Васильян. Вирішила йти шляхами Тараса Шевченка. Він мав захалявні книжечки, а я хотіла, щоб ми носили кишенькові. Добилася – видали «Колядки» тиражем 70 тис. Тож перший Вертеп ми поставили у Палаці Україна в Києві. Ми заговорили про Голодомор. Оце Вертеп! А зараз й у ньому – політика. На жаль, немає критики, бо якщо була б, то нецензурний репертуар зник би». Ярина Коваль наголосила й на тому, що мусимо мати історичну пам’ять. «Я не хочу занедбувати того укладу, яким жили мої предки. Нехай він буде простим і вічним. У нас вже й так багато вкрали. Деколи чую: «Не піду до церкви, послухаю Літургію по радіо». Гаразд, тоді увімкніть програму «Смак» і не сідайте до Святої вечері. Щодо Нового года – це не моє, це календарна сторінка, яка перегортається. А вишиванка… Хіба ж потрібно ходити до Академії мистецтв, щоб навчитися сорочку вишивати. Моя бабуся мені передала секрети цього мистецтва… Безліч усього в нас відібрали, та все ж – те добре, що надається нам у спадок, не знищать ніколи. Навіть якщо би спалили бібліотеки. Маємо такий комунікативний засіб як усна народна творчість. Як воно інтимно звучить – «з уст в уста», – висловила свої думки солістка капели «Трембіта».

Однак, для того, щоб пам’ятати, потрібно чи то колядки, чи пісні переспівувати від початку до кінця. Саме тому Ярина Коваль закликає студентів вносити нове життя у львівські кав’ярні: «Хрумнули щось та й колядуйте». Більше того, заохочує сповіщати радість Різдва Христового серед ближніх, друзів, просто по домівках. Дає настанови: «Колядники повинні бути святочними. Адже це люди, послані Богом до хати. Від них почасти залежить не лише наступний рік, а й, подекуди, ціле життя! Коляда – це не заробіток. Коли приходять із колядою, то не потрібно давати бозна-які гроші. Слід прийняти їх, як дітей Господніх».

Про те, як сповіщати людей про прихід Спасителя, студенти зрозуміли, прослухавши аудіозапис із щедрівками у виконанні срібного тенора світу Івана Козловського.

За гарним прикладом спудеї й самі взялись колядувати, вкотре довівши, що наука наукою, а душа повинна бути в кожного. Однак, куди важливіше, аби та душа була чистою, відкритою і сповненою життєдайного світла. Так, того, яке може змінити світ на краще…

Оксана Загакайло.

Фото  Софії Кочмар.