Народна мудрість голосить, що не можна повертатись. Звісно, мають на увазі те, що не можна вертатись тоді, коли ти вже в дорозі. Вважаю, що не варто проектувати цей набір слів на людське життя. Можна залишити позаду болі, зради, розчарування, проте частіше ми викидаємо в смітник пам’яті найсвітліші почуття і найдорожчі миті, гордо називаючи їх двома словами – пройдений етап.
У цю дивну групу можемо вкласти дитинство, школу, університет, проте як можна називати пройденим етапом людей? Забуду це слово. Назву свою відсутність на «Молоді» довготривалою відпусткою. Бувають же в людей відпустки, тривалістю у півроку.
Що сталось за це час? Все та ж студентка факультету журналістики. Все та ж рудоволоса дівчинка, що живе мріями і пригодами. Проте за плечима вже набагато більше життєвого досвіду. Так, саме життєвого, а не журналістського. Продовжую писати замітки та репортажі, знайомити людей з культурним життям, а от з власною душею познайомити їх так і не вдалось. Отож, нічого не змінилось.
Чому я повертаюсь до «молодих»? Бо мені до болю приємно, що попри мою піврічну відсутність, редактори не видалили мене зі списку авторів. Сумую і за реакцією читачів, і за образливими коментарями, і за похвалами.
Я люблю цей журнал і всіх, хто причетні до його створення!
Ваша Ю.
P.S. Я знаю, що це не журнальний матеріал, а крик душі. Проте гадаю, що можу собі це дозволити.
