Постать Михайла Міхновського в історії України

Постать Михайла Міхновського

«Українська нація мусить скинути панування
чужинців, бо вони огиджують
саму душу нації.  Мусить добути собі свободу,
хоч би захиталася ціла Росія!»

Постать Михайла МіхновськогоУ ці скрутні для України часи мимоволі починаєш шукати собі орієнтири. А де можна знайти зразок, як не в історії? Не можна не згадати про революційну постать Миколи Міхновського – найвідомішого українського самостійника, видатного політичного та громадського діяча, правника, публіциста, ідеолога та лідера самостійницької течії українського руху кінця ХІХ – початку ХХ ст., автора славнозвісної брошури “Самостійна Україна”, насамкінець,  борця за незалежність.

Передумови для становлення особистості були досить важливими. Нащадок старовинного козацького роду, корені якого простежуються ще з 17 століття. Світогляд дітей формувався під впливом батька, який виховував їх у «самостійницькому дусі». Батько Миколи — Іван — свято беріг національні традиції і сміливо правив богослужіння українською.

Звичайно, його не могло обминути національний рух і той вибух людської енергії не міг вибухнути, не зачепивши молодого борця за Батьківщину. На той час існував розподіл на так зване старше покоління, що більше тяжіло до культурно-просвітницьких змін і поміркованих реформ, і молодше, що ввібрали у себе всю ту енергію. Їх приваблювали революційні соціалістичні ідеали. Але ще першокурсником Микола Міхновський обрав собі інший шлях.

На поч. 80-х рр. він започаткував нову течію. Він сміливо почав пропагувати боротьбу як єдиний шлях до самостійності. Він став членом «Молодої громади», де не був задоволений – надто радикально він був настроєний. Тому у 1982 він стає членом  і ідеологом таємної студентської організації «Братство Тарасівців»,  Мета була проста, але складно досяжна – самостійна, суверенна і соборна Україна. Звичайно, з такими намірами не можна було уникнути невдоволення влади  Частину «тарасівців» було заарештовано. Міхновському ж пощастило, і він не покинув громадської діяльності. Він навіть їздив до Львова аби налагодити контакт із західною частиною країни. Він активно виступав перед публікою, закликаючи до боротьби, зокрема перед учасниками шевченківських свят, хоча багато хто зустрів його промову скептично. У січні 1900 р у Харкові взяв участь у становленні РУП – першої самостійницької  партії у Наддніпрянщині.  Того ж часу з’явилася відома брошура «Самостійна Україна, що явила собою збірник узагальнених  ідей Міхновського. Вона зазнала гострої критики, хоч і вважалася програмою РУП, адже майже вся інтелігенція була під впливом Росії. Тож і виявлялося, що Микола Міхновський за їхньої думки був шовіністом і радикалом.  І коли поширювалися марксистські ідеї, Міхновський розгорнув активну діяльність. 1902 заснував УНП, що проголосила своєю метою боротьбу за незалежність. Найбільшого поширення набули «10 заповідей УНП» (1903)

Націоналізм Міхновського мав здебільшого оборонний, захисний характер.

Самостійники не були у більшості, але вони наполегливо шукали свій шлях, застосовуючи іноді навіть епатажні і демонстративні методи впливу, які не можна назвати суто позитивними або негативними. Це є наголошення на потребі терористичної акції. Власне, він і почав організовувати бойове українське підпілля. Так, наприклад, у 1904 р у Харкові був підірваний пам’ятник Пушкіну. Хоча з їх боку ще можна було зрозуміти, адже їм доводилося боротися ще з власною елітою, що була дуже зрусифікована.

Його критикував М. Грушевський, С. Петлюра, В. Винниченко. Але були й позитивні відгуки його друзів, що знали його як людину і розуміли його пориви. Про нього казали, що він був високоосвічений, психолог, організатор, публіцист, знавець історії.

Він працював навіть з такими колами, як хлібороби і звичайні промислові виробники, адже розумів, що на цих класах базується держава.

За обставин Першої світової війни у нього з’явилася ідея закласти підвалини майбутньої української армії. Тим паче, що легіон УСС набрав достатнього розмаху і впливу. На жаль, його задум не отримав належної підтримки.

З початку українською революції 1917 р Міхновський зосередився на військовій та громадській діяльності. 15.03.1917 р він зібрав однодумців і проголосив створення альтернативної Центральної Ради, характер якої був самостійницький. Але треба було вирішувати, чи варто розбудовувати власну Раду чи приєднатися до вже існуючої легітимної Центральної Ради, а далі переконувати їх у своїй правоті. Тож у березні 1917 р «самостійники» ввійшли до складу Центральної Ради. Пізніше виявилося, що це була лише марна втрата часу.

Цього ж місяця з його ініціативи відбулися 3 військових віча результатом яких стало ухвалення Першого українського охочекомного полку імені гетьмана Богдана Хмельницького. Нарешті Міхновський отримав підтримку – українське вояцтво відгукнулося з ентузіазмом.

16. 03.1917 було створено товариство «Український військовий клуб ім. Павла Полуботка», на чолі якого став Микола Міхновський. Був створений Український військовий організаційний комітет, завданням якого стала українізація армії та негайна організація першого українського полку. Про діяльність Українського військового організаційного комітету Міхновський доповідав на Українському національному конгресі (6-7.04.1917)

Після публікації ІІ універсалу стало зрозуміло, що Центральна Рада пішла зовсім іншими шляхами. Тому повстання було неминуче. Та й власне у Центральної Ради посилювалася недовіра до «самостійників» й до Міхновського, популярність якого в армії зростала щодня. У червні 1917 року «самостійники сформували військову частину, яка проголосила себе Другим українським імені Павла Полуботка казачим полком, який не був визнаний ані Центральною Радою, ані Російською владою . Полуботківці вдалися до спроби воєнного заколоту з метою проголошення незалежної України. Звичайно, що без підтримки Центральної Ради цей заколот був придушений. Було порушено слідство, яке мало за мету «усунути» небезпечного авантюриста. Міхновського, як і багатьох «самостійників» заслали на Румунський фронт.

Після повернення (а це сталося аж після Жовтневого перевороту) Міхновський відкинув усі соціалістичні ідеї, що тепер здавалися лише ілюзіями. Він приєднався до партії УДХП, що була заснована його друзями і була єдиною несоціалістичною. Тепер його завданням стала реалізація демократично-хліборобської програми.

Вже після німецької окупації УХДП виступила з гострою критикою Центральної Ради і підтримала переворот 29.04.1918 р, хоч стосунки зі Скоропадським також виявилися непростими. Але як би там не було, а гетьман розглядав Міхновського як кандидатуру на посаду прем’єр-міністра Української Держави, бо він тяжів до анти соціалізму. Більше того, саме УХДП зіграла велику роль у скиненні Центральної Ради. Але амбіційний вирішив стати в опозицію до гетьманського режиму, однак приєднатися до заколоту проти Скоропадського відмовився. Він, як і всі хлібороби-демократи, закликав до єдності сторін.

Ставлення ж Міхновського до Директорії було відверто негативним, бо соціалістичний режим мав привести, за його думкою, до анархії. Тож був розроблений план, згідно з яким два найбільш боєздатних з’єднання української армії – Запорізького корпусу полковника Петра Болбочана та корпусу УСС полковника Євгенія Коновальця – мали встановити в Україні військову диктатуру. На Болбочана покладали багато надій, але ця акція стала останньою політичною акцією у житті Миколи Міхновського. Болбочана було заарештовано, а сам Міхновський захворів на тиф. Більше того, він його було повністю виключено з політичного життя. Він виїжджає на Кубань. Вчителює, служить у кооперації.

1924 р  Микола Міхновський повернувся до Києва, де був ненадовго заарештований. А третього травня того ж року його було знайдено повішеним у садку в садибі В. Шемета, де він квартирував.

А наостанок хотілося б навести 10 заповідей УНП, що були розроблені Міхновськими і які і зараз є досі актуальними. Звичайно, вони є перебільшено радикальні, але враховуючи життя політичного діяча, можна зрозуміти, чому саме так вони були написані. Але ж взяти для себе правильні ідеї все ж можна.

10 заповідей УНП

1. Одна, єдина, неподільна, від Карпат аж до Кавказу самостійна, вільна, демократична Україна — республіка робочих людей.

2. Усі люди — твої браття, але москалі, ляхи, угри, румуни та жиди — се вороги нашого народу, поки вони панують над нами й визискують нас.

3. Україна для українців! Отже, вигонь звідусіль з України чужинців-гнобителів.

4. Усюди й завсігди уживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів.

5. Шануй діячів рідного краю, ненавидь ворогів його, зневажай перевертнів-відступників — і добре буде цілому твоєму народові й тобі.

6. Не вбивай України своєю байдужістю до всенародних інтересів.

7. Не зробися ренегатом-відступником.

8. Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів України.

9. Допомагай своєму землякові поперед усіх, держись купи.

10. Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами, не приятелюй з ворогами нашого народу, бо ти додаєш їм сили й відваги, не накладай укупі з гнобителями нашими, бо зрадником будеш.

Що й казати, життя Миколи Міхновського було повним трагічних подій і суперечностей, але, на мою думку, він жив за покликом і життя його було сповнено змістом, тим паче, що душа його усе життя боліла за Україну. То чи не може його доля слугувати нам прикладом того, як треба шукати способів досягати поставленої мети?