Покоління розумніших

Не так багато часу пройшло після оголошення конкурсу, а у нас уже є перша стаття. Для вашої зручності усі статі будуть відображатися у правій колонці в пункті «Конкурс». Гарного читання!

Я працюю в невеличкому тур. агентстві, нас усього декілька чоловік. Мій керівник – теж жінка, і нещодавно вона мене покликала у свій кабінет, і каже:

– Допоможи мені вкласти файл в електронний лист.

Не знаю, як вона це робила раніше і чому зараз їй це не вдалося, але мені довелося пояснювати їй, що от тут кнопка є, натискаєте її, а потім обираєте бажаний файл і відправляєте. Більше того, довелося ще показати:

– От тут намальована для нагадування скріпка, начебто Ви берете ще якийсь документ і прикріпляєте його до вашого листа.

Коли я поверталася від неї на своє робоче місце, я піймала на себе думці, що вже роздратована такими проханнями.

В той же вечір я зустрілася із своїми друзями. Ми стали спілкуватися, і я теж поділилася своєю новиною. Як не дивно, але деякі мої друзі зі мною погодилися:

– В мене шеф не вміє переводити дзвінок у режим “вібро”. Навіть на нараді ми всі чекаємо поки його мобільний із голосною класичною мелодією Моцарта замовкне. Спочатку я думала йому розповісти, що можна вирішити проблему іншим шляхом, але вирішила – не мені ж його вчити. Та й соромно йому б тоді стало, не тільки перед усіма, але й переді мною в першу чергу. Але чим далі я сиділа і слухала цю мелодію, тим більше я розуміла, яким ідіотом він виглядає.

– Мій бос нещодавно мене покликав, не розуміючи, чому його листи повертаються назад до його електронної поштової скриньки. Виявилося, він до всіх електронних адрес дописував www, на кшталт www.taras@blog.com.

Напевно, що таких випадків зараз відбувається все менше і менше. Але вони досі мають місце, і досить дивно розуміти, що та сама людина, яка наказує тобі приходити вчасно на роботу, потім питає в тебе поради по комп’ютерам. Я уявляю, якими освіченими керівниками ми станемо через 10-15 років, якщо вже зараз вміємо систематизувати інформацію на Facebook (ну або Вконтакті, але там це ще не досить гарно імплементовано) і перехоплювати найактуальніші новини через RSS. А нашими асистентами будуть наші діти, які ще майже з ясель почали писати в Twitter.

Декілька днів потому керівниця підійшла до мене і попросила перевірити деяку інформацію на нашому сайті. Поки я майже на автоматі логінилася на сайт, шеф розпитувала мене про проведені вихідні. Тут на моніторі з*явилося віконце з нагадуванням, що пора встановити оновлення. Я погодилася, потім клацнула ще декілька кнопок на звичних віконцях, і раптово зник Інтернет. Врешті-решт, я подзвонила нашому сисадміну, і він порадив мені перезавантажитися. Тоді керівниця спитала мене:

– Воно все таке складне, правда?

Юлія Барановська