По-колу

По колу

По колуКожного ранку я прокидаюсь з думкою, що сьогодні все буде по-іншому. Я почну нове життя, воно відрізнятиметься від того, що було вчора, мої думки зміняться. Про те кожного ранку все знову по колу.   Інколи я здаюсь собі компютером з увімкнутою програмою в компютерному клубі, в моєму випадку програмою страху, яку увімкнувши і поставивши код забув вимкнути користувач. І  інші юзери, які приходять,  не можуть підібратися до цієї програми, бо ніхто не знає, як розблокувати її.  Система висне, вже перегруз повний.

Треба оновитися, але тільки один може це зробити, тільки той, що знає код, але він вже десь в іншому місці, навіть не згадує, яку шкоду приніс системі. Всі чекають хакера, того, який знає як очистити програму. Як обновити її, як перезапустити,але він так і не заходить до клубу. Може такого немає? День у день, хтось намагається зламати той чортовий код, от тільки програма висне, і руки у всіх опускаються.

З часом вже майже ніхто не намагається , немає сенсу. Проходить час і той двинутий зі своїм кодом вертається, сідає за компютер, і користується програмою,  вона запускається, працює, не так як раніше, але так як хоче він, і знову йде, надовго, тепер ще довше ніж раніше. А його чекають, бо це ж його місце, бо ніхто окрім нього не знає, що робити з цією машиною. І так місяцями він то йде, то вертається.

Дивна асоціація, проте кожен день я з посмішкою на обличчі, неначе намагнічена, коли підійдеш, не підпускаю до себе жодного плюсу, адже мій мінус там, і я чекаю…

Адже лише він знає як підійти до мене.