Підприємців доводять до кипіння: температура обурення 99,9?

Хто бореться, може програти, хто не бореться, той вже програв! Г.Трумен

Чи згідні українці надалі терпіти наслідки псевдореформ діючого уряду? Скільки може продовжуватись безжалісне випробовування народу на терплячість шляхом експерементальних спроб Азарова встановити «парядак і стабільность»? Коли буде кінець зростанню цін на продукти харчування, одяг, паливо, коли буде припинено мобілізацію до армії безробітних, коли вгамується підняття комунальних тарифів, коли…? А зараз ці архаровці взяли курс на знищення як виду малих підприємців, закриття базарів, розорення торгових точок, як сказав їхній керманич-стратег «лавочніков нужно прикрить». Так коли ж проллється остання капля нашого терпіння, скільки залишилося до точки кипіння?

Хто хоча б раз читав певний нормативно-правовий акт незалежної України, той мабуть помітив, що для того, щоб не заблукати в цих правових хащах, розкопати саму суть та істинний зміст закону, постанови чи указу нобхідно мати мінімум одну вищу юридичну освіту, а то і кандидатський науковий ступінь. З самого початку мені здавалося, що це результат недбалості, нехлюйства наших законотворців, для котрих ВРУ це хоббі-клуб по інтересах, а не місце роботи, за яку потрібно нести відповідальність.

Проте, згодом, аналізуючи результати впровадження таких законів на практиці, я все-таки дійшов висновку, що така манера правотворення є продуманим тактичним ходом. А основна ціль – при необхідності трактувати норму як заманеться, на користь державних органів, посадовців та інших диструктивних елементів, а результат такий – як кажуть в народі «прав тот кто имеет больше прав». От так і маємо те, що маємо. Одні пишуть сценарії драматичних п’єс, інші, себто ми з вами, вкалуємо з усіх сил під їхню дудку, щодня намагаючись заробити своєю працею копійку для сім’ї.

Не відрізняється особливо креативністю та оригінальністю в цьому плані і податкове законодавство в Україні. Ряд правових колізій, суперечностей та невизначеностей залишають підприємців в стані підвішеності, а Податкова, Пенсійний фонд та інші служби тримають над нами дамоклів меч. От і думай, що їм заманеться і які «законні» вимоги вони завтра нам висунуть з умовами крок вліво, крок вправо – розстріл.

Розпочався другий квартал 2011 року, року котрий зустрічали з острахом, адже йому напророчили ряд «реформ» наші управлінці, а від самого слова «РЕФОРМА» українське суспільство вже кидає в жар. І саме 1 квітня було не до жартів підприємцям, котрі з карвалолом біля серця намагались віч на віч мужньо зустрітити введення в дію Податкового кодексу. «Спрощенці» до останнього вірили в чудо і дмухали на воду, щоб не зурочити… Але злий рок не почув їхні молитви і не відкинув далеко Податковий кодекс як такий, що практично ставить хрест на малому і середньому бізнесі. Особливо на малому.

І варто тут згадати одіозну особистість Л. Кучми, котрий попри всі негативні моменти був автором знаменитого Указу “Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва”, котрий був народним за значенням, і суть котрого намагаються знищити «хороші хлопци» команди Януковича. В результаті проведення ряду змін у законодавстві підприємці почали йти з ринків через одночасне підняття до “захмарного” рівня соціального внеску, збільшення кількості перевірок і перевіряючих, постійної невизначеності та навішування на них всіх “собак”.

А наші провадирі латають дірі державного та Пенсійного бюджетів, щоб не впасти в очах бабусь та дідусів, не заплативши вчасно пенсії, і тим самим позбавити себе підтримки на наступних виборах тих, кого легко обманути знову, котрі ще повірять в байки…

Розгорнулася ціла кампанія у підтримку міфу, що в усьому винні підприємці. Досить часто ЗМІ, безперервно «слуги народу» та інші члени антиукраїнського заговору звинувачували підприємців у відсутності коштів в Пенсійному фонді, затримці зарплат бюджетникам, поганих дорогах, відсутності коштів на освіту тощо. Всю свою недолугість виконати обіцяне виборцям приписують до гріхів підприємців.

А Ви звичайний українець, у вас сім’я, діти, котрі хочуть їсти, одягатися, навчатися… Ви не пішли красти, не поїхали за кордон на заробітки, не жебракуєте, не просите в держави. Ви підприємливі та ініціативні, започаткували власну справу, придбали ларьок, палатку, пройшли через жахіття дозвільної системи для побудови власного кіоску чи магазинчика, оформили патент, орендували місце на ринку, намагаєтесь чесно працювати, в поті чола свого заробляти кожну гривню зранку до ночі, в мороз і спеку, відлигу та дощ на критих та відкритих ринках, везучи товар у величезних сумках, що очі на лоба лізли…наживали собі букет хвороб. Ви вчасно платили податки, подавали звітності, були чемним бізнесменом.

Прийшли ВОНИ, ті котрі заробляють мільярди, ті котрі взяли до рук мітлу влади і почали свій шабаш, ті котрі називають себе представниками народу та державними службовцями і перетворили  Вас на безробітних…

Вчорашні підприємці поповнять ряди бідняків, які підпиратимуть стіни у коридорах бірж стоячи за соціальною допомогою від того ж уряду. Подовжать черги у соціальні фонди для отримання субсидії на комунальні послуги, куди не дозволялося ставати “підприємцю”. А вчора ще як не як здійснювали платежі до Пенсійного фонду, сплачували посильний єдиний податок, ринковий збір, суми були меншими, але ж вони надходили до державної скарбниці… А зараз вчорашні підприємці самі потребуватимуть допомоги від держави. Коротше кажучи, доповнять ряди вчителів, лікарів та інших благаючих, якими і так по горло сита наша вітчизна в час приходу юбілейної річниці Незалежності. І це реформи?

Яка їхня ціль? стерти з лиця землі вслід за лікарями, вчителями, робітниками підприємців. Але це ті підприємці, котрі власними силами ставали на ноги, а не ті олігархічно-політично-вимащені бізнесмени, що оперують мільйонними грошовими потоками, маніпулючи і курсом гривні, і пропозицією товарів. Малі підприємці є рушійною силою розвитку та стабільного фукнціонування економічної системи, вони формують основу «середнього класу» у цивілізованих країнах, і вони є більмом на оці у мега фінансових груп. А що буде потім, після реалізації їхнього плану? Відбудеться монополізація ринку, концентрація капіталів в руках декількох кланів, супер-, мега-, гіга- маркети стануть основою в сфері торгівлі і будуть тоді нам «дешеві» гречка, масло, цукор, хліб…

А пам’ятаєте наші згуртовані дії восени минулого року, котрі не були марними: з Податкового кодексу зникли норми, які обмежували єдиноподатників і скасовували фікспатент.

Проте прошу задуматись на тим чи Єдиний податок і фікспатент: остаточне рішення чи тимчасова поступка, ще одна кістка кинута нам для годиться? Так, замість глави про спрощену систему в Прикінцевих положеннях Податкового кодексу (підрозділ 8) тепер зазначено, що з 01.01.2011 р. і до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу продовжують діяти Указ № 746 і Декрет про прибутковий податок (абзаци 6 — 28 пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету про прибутковий податок). А мене особисто ця норма наводить на думку про те, що Кабмін усе ж таки не відмовився від своєї ідеї «реформувати» єдиний податок і спробує зробити це якомога швидше (розробити законопроект про внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу).

Варто нам пам’ятати – збереження єдиного податку та фікспатенту в колишньому їх вигляді — скоріше тимчасова відстрочка Уряду, ніж остаточна крапка в цій справі.

І знову будемо чути від ДПА, що нове податкове законодавство виводить малий бізнес зі схем мінімізації. А той, що перетворив підприємців на «потняків» податку декларуватиме, що за новим Кодексом 90% населення не платитиме податків, м’яко кажучи…Правда?! Зюзьки Вам! Сама філософія його спрямована на те, щоб спонукати платити всіх і вся. Так, ті згадані 90% не будуть платити з прибутку. Але Кодекс не скасовує податків із зарплати, «непрямі» податки, на додану вартість, імпортні мита. Їх великий бізнес перекладе на нас з вами. Тобто, зловісні наполеонівські задуми, що реалізовуються через закони, спрямовані на те, щоб захистити сильних світу цього за рахунок слабких, що йде врозріз із зворотним твердженням Ф. Ніцше.

Адже, малі і середні підприємці, на відміну від великого бізнесмена-олігарха, не мають якого-небудь істотного впливу на процес прийняття законів, які звільняють їх від податків. Вони їх справно платять і не доставляли особливих турбот влади. Вони живуть за принципом, що ніхто, крім них, їхні справи не зробить, як і самі ті справи не влаштуються.

Ми незалежні, ми вільні, ми маємо права та свободи…

Ст. 3 Конституції встановила: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Найголовніший закон – гарантує нам право на працю…. та ще й на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. І що, ті умови, що створюються для підприємців реалізовують гарантовані їм права?

Так, ми маємо псевдоправа та свободи утверджені в Законі, це інструмент яким ми можемо гарантувати собі свободу, проте, як сказав ще Платон, жодне знаряддя, лише тому, що опинилося у чиїхось руках, не зробить людину відразу майстром чи атлетом, і не принесе ніякої користі, якщо вона не вміє ним володіти і недостатньо вправляється.

Висновок який?

Необхідно вчитися використовувати це знаряддя. Ваш добробут залежить від ваших власних рішень. А яке рішеня приймете Ви – надалі ростити в собі волячу витримку і терпіти забаганки згори, бо так тут заведено і так робили наші батьки та діди,  чи боротися відстоюючи свої права як свідомі громадяни сучасної держави?

І все у Вас вдасьтя, головне почати – а початок є половина всього. Адже, Людину не можна перемогти доти, доки вона сама не визнає поразки (Наполеон Гілл).

А ми не здаємось!

Хочешь быть первым? Рекламное интернет-агентство RedRocket. Создание сайта, поисковый маркетинг, контекстная реклама, медийка, SERM и т.д.
  • … а замість того аби йти з протестами до владних кабінетів ми по 8 годин стояли в чергах аби здавати нікому не потрібні щомісячні звіти… Дивний народ українці.

    • Коли вже увірветься той терпець? – Питання риторичне

      • в українців хронічно занижена самооцінка як сказала О. Забужко, і вона права, ми називаємо своїх дітей телепнями, своїх вчителів дурнями, викладачів неучами, босів – ще якось і т.д… ми не цінуємо один одного, тому і не цінують нас..
        Ми живемо аби як, то так тут прийнято, бо там жили наші батьки, бо так жили батьки наших батьків…
        потрібно в корні ламати звичку, а почати треба з себе!

        • і добре, що дехто починає усвідомлювати цю проблему. тільки, щоб виправитись, треба на це багато часу…

  • Adler

    как это всё прочитать?