Переломний момент

Головне питання, яким все задаються: що відбувається з Україною? Чи спостерігаємо ми ренесанс 2005-го року, коли сварки між “проєвропейськими” силами привели до реваншу “проросійських”? Чи є сенс для заходу і далі підтримувати Київ, чи варто зосередитися на інших східноєвропейських країнах? Чи може Україна вирватися з пострадянського замкнутого кола і стати частиною однієї з далеких орбіт Євросоюзу? Про це пише Павло Казарін для intersectionproject.eu.
Всі ці питання абсолютно закономірні. Тим більше, що парламентська криза, перспективи дострокових виборів, невміння знаходити компроміси, посилення популістської риторики – це та українська реальність, яка дана в відчуттях. Але особливість української ситуації саме в тому, що нинішній етап був абсолютно неминучий. Настільки, наскільки неминучий перехідний період у підлітка.
Здоровый сон ночью – залог хорошего самочувствия и высокой работоспособности. А хорошее сатиновое постельное белье поможет забыться и крепко спать всю ночь.

Революція

Треба розуміти, що Україна до Віктора Януковича була класичним корупційно-корпоративною державою. Управління державою йшло в рамках олігархічної моделі, яка була сформована ще за часів екс-президента Леоніда Кучми. Політичний простір не було монополізовано – змагаються один з одним клани врівноважували один одного, а тому щоразу вибори були конкурентними. Віктор Янукович зламав цю модель – він перетворив її в кримінальну. Він порушив більшість існуючих в країні правил: зламав олігополію, садив у в’язницю політичних суперників, посилював репресивну систему.

Майдан – в його форматі вуличного повстання – зміг зупинити сповзання країни в цю систему. Але він всього лише “відіграв” на один хід назад: обнулила влада людей, які хотіли створити в країні кримінальну систему управління, він повернув важелі впливу тим, хто керував Україною до Віктора Януковича. Тим, хто звик жити в рамках корупційно-корпоративної системи відносин. І більше ста загиблих активістів Майдану – це та ціна, яку країна заплатила за повернення з кримінальної системи в корупційну.
Хтось скаже, що різниці між цими двома системами немає – і буде неправий. Ця різниця полягає в тому, що корупційно-корпоративна система здатна еволюціонувати. Її можна примушувати до змін, змушувати проводити реформи, впроваджувати антикорупційне законодавство. А кримінальна система здатна лише паразитувати на державі, щоб в кінцевому рахунку неминуче загинути. Зазвичай – разом з усією країною.
Я розумію емоції тих, хто чекав, що після Майдану одномоментно відбудуться зміни на краще. Історія повстання української вулиці була надто вже кінематографічна – вона мимоволі змушувала вірити в обов’язковий хепі-енд. Але життя мало схожа на художній фільм: вона швидше нагадує телесеріал. В якому перемоги обов’язково чергуються з поразками. При цьому особливість нинішньої української ситуації полягає саме в тому, що реванш проросійських сил неможливий.