Парламентські вакханалії – сон чи реальність? 2 частина

Продовження майже справжньої історії. Читайте першу частину.

Найхарактернішим у цьому демократичному парламентаризмі є те, що певній групі людей – скажімо, 451 депутат, а останнім часом і депутаток – надається остаточне вирішення всіх можливих проблем, які тільки виникають. На ділі саме вони і складають уряд. Якщо з їх числа і вибирається кабінет, на який покладається керівництво державними справами, то ж це тільки одна зовнішність. На ділі це так званий уряд не може зробити жодного кроку, не заручившись попередньою згодою загальних зборів. Але тим самим уряд цей звільняється від будь-якої реальної відповідальності, так як в останньому підсумку рішення залежить не від нього, а від більшості парламенту. У кожному окремому випадку уряд це є тільки виконавцем волі даної більшості. Всякому зрозуміло, що найважливіше із завдань уряду полягає тільки в тому, щоб від випадку до випадку випрошувати собі милість більшості даного парламенту або піклуватися про те, щоб створити собі іншу більш прихильну більшість. Якщо це вдається уряду, він може протягом короткого часу “правити” далі, якщо це не вдається йому, він повинен піти. Правильність чи неправильність його намірів не грає при цьому ніякої ролі.

До яких наслідків все це веде, ясно вже з наступного. Склад 451 обраного народного уявлення з точки зору їх професії, не кажучи вже про їхні здібності, вкрай строкатий. Ніхто ж не повірить насправді, що ці обранці нації є також обранцями духу і розуму. Ніхто ж не повірить, що у виборчих скриньках десятками чи сотнями виростають справжні державні діячі. Всі знають, що бюлетені подаються виборчою масою, яку можна підозрювати в чому завгодно, тільки не в надлишку розуму. Взагалі важко знайти достатньо різкі слова, щоб затаврувати ту безглуздість, ніби генії народжуються з загальних виборів. По-перше, справжні державні діячі взагалі народжуються в країні тільки раз на дуже великий відрізок часу, а по-друге, маса завжди має цілком певне упередження якраз проти кожного якого-небудь видатного розуму. Швидше верблюд пройде через вушко голки, ніж велика людина буде “відкрита” шляхом виборів.

«Найкращих організаторів знайти і до праці державної притягти не може навіть найкраща виборна влада, бо вона перш за все мусить числитись не з талантом, а з партійним цензом людини. Вона навіть заінтересована в тім, щоб ніхто дійсно здібний і талановитий при державній праці не опинився, бо виборна влада може від того стратити довір’я своїх виборців, їх довір’я переймуть на себе більш талановиті», – так писав про організацію державного апарату в Гетьманській Державі В’ячеслав Липинський.
Ці думки знаного українського політика залишаються актуальними й нині.

Що ж відбувається в парламенті? Близько п’ятсот чоловік золотої середини голосують і вирішують всі найважливіші питання, що стосуються долі держави.

Але якщо ми навіть залишимо осторонь питання про ступінь геніальності цих п’ятисот народних представників, подумайте тільки про те, наскільки різні ті проблеми, які чекають свого вирішення від цих людей. Уявіть собі тільки, які різні проблеми виникають перед ними, і ви відразу зрозумієте, наскільки непридатна така установа, в якій останнє слово надається масовим зборам, де лише одиниці володіють справжніми знаннями та досвідом у вирішенні тих питань, які там виникають. Всі дійсно найважливіші економічні питання ставляться на вирішення в такому зібранні, де тільки ледь десята частина членів володіє якою-небудь економічною освітою. Але ж це і означатиме віддати долю країни в руки людей, які не мають найелементарніших передумов для вирішення цих питань.

Так само і з усякими іншими питаннями. Яке б питання не виникло, все одно вирішувати буде більшість людей необізнаних і невмілих. Адже склад зборів залишається один і той же, тим часом як питанння, що підлягають обговоренню змінюються щодня. Адже неможливо ж справді припустити, що одні й ті ж люди мають у своєму розпорядженні достатньо відомостей, скажімо, і в питаннях транспорту і в питаннях високої зовнішньої політики. Інакше залишалося б припустити, що там мають справу лише виключно з універсальними геніями, але ж ми знаємо, що дійсні генії народжуються можливо раз на століття.
Насправді в тому парламенті знаходяться не “голови”, а тільки люди вкрай обмежені, з роздутими претензіями дилетантів, розумовий сурогат гіршого гатунку. Тільки цим і можна пояснити ту нечувану легковажність, з якою ті пани часто міркують про проблеми, які змусили б дуже і дуже задуматися навіть найбільші розуми. Заходи найбільшої важливості, що мають гігантське значення для всього майбутнього тої держави і нації, вирішуються там парламентаріями з такою легкістю, як начебто справа йде не про долю цілого народу, а про партію в карти.

Звичайно було б зовсім несправедливо припустити, що кожен з депутатів вже заздалегідь народився з атрофованим почуттям. Але нинішня система примушує окрему людину займати позицію з таких питань, в яких вона зовсім не обізнана, і цим поступово розбещує людину. Ніхто не набереться хоробрості сказати відкрито: панове депутати, я думаю, що ми за таким-то питанням нічого не розуміємо, по крайній мірі, я особисто заявляю, що не розумію. Якщо б така людина і знайшлася, то все одно не допомогло б. Такого роду відвертість була б абсолютно не зрозуміла. Про цю людину сказали б, що він чесний осел, але ослу все-таки не можна дозволяти зіпсувати всю гру. Однак, хто знає характер людей, той зрозуміє, що в такому “високому” суспільстві не знайдеться особи, яка погодилася б уславитися самим дурним з усіх присутніх. У відомих колах чесність завжди вважається дурістю. Таким чином, якщо навіть і знайдеться серед депутатів чесна людина, то поступово теж переходить на накатані рейки брехні й обману. Врешті-решт у кожного з них є свідомість того, що, яку б позицію не зайняв окремий з них, – змінити нічого не вдасться. Саме це свідомість вбиває кожне чесне спонукання, яке іноді виникає у того чи іншого з них. Адже на втіху він скаже собі, що він особисто ще не найгірший з депутатів і що його участь у високій палаті допомагає уникнути гіршого з зол.

Головне ж: у залі засідань парламенту завжди збирається одна й та сама публіка, яка зовсім не вважає за потрібне чого-небудь ще доучуватися з тієї простої причини, що у неї немає не тільки розуміння необхідності цього, але немає і самої скромної дози бажання. Жоден з цих народних представників ніколи добровільно не визнає правоту іншого і ніколи не віддасть своїх сил для боротьби за справу, що захищається його колегою. Ні, ніколи він цього не зробить, за тим єдиним винятком, коли йому здається, що, здійснивши такий поворот, він краще забезпечить свій мандат у парламенті наступного скликання. Лише тоді, коли всі горобці на дахах цвірінькають про те, що найближчі вибори принесуть перемогу іншої партії, стовпи колишньої партії, що прикрашали її досі, мужньо перебіжать до іншого табору, тобто табір тієї партії чи того напрямку, який за їх розрахунками має завоювати більш вигідну позицію. Здійснюючи цей поворот, ці безпринципні панове звичайно не поскупляться наговорити безодню фраз “морального” змісту. Зазвичай так і відбувається: коли народ відвертається від якоїсь партії настільки рішуче, що всякому ясно, що поразка чекає на цю партію, тоді починається велика втеча. Ці парламентські щури покидають партійний корабель, щоб досить своєчасно всістися в більш теплому ліжку іншої партії. Говорити перед такою “аудиторією” воістину означає метати бісер перед відомими тваринами.

От так то на тій планеті працюють… Може бути жителі тої невіданої країни мені заперечать, що хоча окремий депутат у тому чи іншому питанні не знаючий, але ж його позиція обговорюється і визначається у фракції, яка політично керує і цією особою, а фракція має свої комісії, які збирають матеріал через обізнаних осіб та т . д.

На перший погляд здається, що це справді так, але тут виникає тоді питання: навіщо ж тоді у тій державі обирати 451 чоловік, раз на ділі необхідною мудрістю, якою насправді визначаються прийняті рішення, володіють лише деякі. Так, саме в цьому суть питання.

У тому-то й річ, що ідеалом сучасного демократичного парламентаризму на тій далекій планеті, що мені наснилася, є не зібрання мудреців, а натовп ідейно залежних нулів, керувати якими у певному напрямку буде тим легше, чим більш обмеженими є ці людці. Тільки на таких засадах сьогодні робиться так звана партійна політика – в самому гіршому сенсі цього слова. І тільки завдяки цьому стало можливим, що дійсний диригент завжди обережно ховається за кулісами і ніколи не може бути притягнутий до особистої відповідальності. Так і виходить, що за найшкідливіші для нації рішення відповідає не негідник, що насправді нав’язав це рішення, а ціла фракція. Але таким чином будь-яка практична відповідальність відпадає, бо така відповідальність могла б полягати тільки в певних обов’язках окремої особи, а зовсім не всієї парламентської говорильні.

Ця установа може бути приємною тільки тим брехливим суб’єктам, які як чорт ладану бояться божого світла. Кожному ж чесному, прямодушному діячеві, завжди готовому нести особисту відповідальність за свої дії, цей інститут може бути тільки неприємним.

Ось таким було моє сновидіння в декількох словах. А Ви можливо впізнали і знаєте назву тої планети чи держави?

Мені було б цікаво… чекаю коментарів.

  • Йож

    “Ось таким було моє сновидіння в декількох словах”

    Афтар жосткий поціновувач коноплі і Сантабарбари!

    дайош третю частину?!!

  • Mysichik

    цікавий погляд на політичну дійсність у нашій країні. та на мою думку дуже багатоь залежить від нас самих .Тому маніпуляція нашим життям, свідомістю неможлива була б без нашого дозволу. В першу чергу особистостей потрібно змінювати, і шукати причину у кожному із нас окремо!!!!