Парламентські вакханалії – сон чи реальність? частина 1

Вибори у нас безкоштовні – ми платимо лиш тоді, коли отримуємо результат
Білл Стерн

Одного разу мені наснилися така нісенітниця: Велика зала, наповнена криком і сварками, за трибунами почергово стоять певні люди, ідейний зміст промов яких, наскільки їх взагалі можна було зрозуміти, був справді на жахливому рівні. Деякі з панів законодавців не говорили зовсім по-українськи, а висловлювалися на іноземних мовах, зокрема російською, або точніше діалектами. Жестикулював, кричав на різні голоси напівдикий натовп. Над ним в якості голови старенький сивий дядечко в поті чола щосили працював руками сидячи за мікрофоном і, звертаючись до панів депутатів, то в добродушній формі, то з докором благаючи їх зберегти гідність цього високого зібрання. Все це викликало лише сміх. Наступної ночі картина сну була інша, зовсім невпізнанна. Зал був абсолютно порожній. Внизу спали. Невелика кількість депутатів сиділи на своїх місцях і позіхали один одному в обличчя, дехто почитував газету чи бавився телефоном. Один з них “виступав” на трибуні. На місці головуючого сидів один з віце-спікерів і явно нудьгував.

Я прокинувся в цьому жахітті в холодному поту, і переді мною постало тоді цілий ряд питань. Що ж це за планета така чи що за таємна держава, де творяться такі чудеса? І я почав пригадувати весь сон, глибше розмірковувати щодо демократичного принципу рішення з більшості голосів як основи всього парламентського устрою тої країни. Разом з тим я чимало уваги присвятив і згадкам про розумові та моральні достоїнства цих обранців народу, що мені наснилися.

Що мені перш за все впадало в очі, так це повна відсутність особистої відповідальності. Парламент приймає якесь рішення, наслідки якого можуть виявитися фатальними. І що ж? Ніхто за це не відповідає, нікого не можна притягнути до відповідальності. Хіба справді можна вважати відповідальністю те, що після якогось грандіозного краху винний у цьому уряд, сформований цим парламентом, змушений піти, чи може депутата якогось позбавлять мандата, або що відповідна коаліція партій розпадається і створюється нова коаліція?

Та хіба взагалі «більшість» людей може всерйоз нести будь-яку відповідальність? Хіба не ясно, що сама ідея відповідальності пов’язана з особою! Ну, а чи можна зробити відповідальним практичного керівника за ті дії, які виникли й були проведені виключно внаслідок бажання або схильності чималої кількості людей?

Також, в тій державі, перш за все парламентаризм є причиною того неймовірного припливу малозначних фігур, якими відрізняється політичне сьогодення. Справжній політичний керівник постарався б відійти подалі від такої політичної діяльності, яка в головній своїй частині складається зовсім не з творчої реальної роботи, а з інтриг і фальші, що мають на меті завоювати довіру більшості. А вбогих духом людей якраз саме ця обставина і приваблює.

Чим дрібніший такий духовний ліліпут і політичний спекулянт, чим зрозуміліша йому самому його власна убогість, тим більше він буде цінувати ту систему, яка аж ніяк не вимагає від нього ні геніальності, ані величі, яка взагалі цінує хитрість сільського старости вище, ніж мудрість Перікла. При цьому, такому «працівнику» ні на йоту не доводиться мучитися над питанням про відповідальність. Йому хвилює лише те, що він заздалегідь точно знає, що незалежно від тих чи інших результатів його “державної” псевдодіяльності кінець його кар’єри буде один і той же: в прекрасний день він все одно повинен буде поступитися своїм місцем такому ж «могутньому» розуму, як і він сам.

В тій державі для зборища таких “народних представників” завжди є великою втіхою бачити на чолі себе чи поруч з собою людину, розумові здібності якого стоять на тому ж рівні, що їх власні. Тільки в цьому випадку кожен з цих панів може дозволити собі дешеву радість час від часу показати, що і він не ликом шитий. А головне, тоді кожен з них має право думати: якщо очолювати нас може будь-який ікс, то чому ж не який-будь ігрек, чим “Ажаров” гірше “Жимошеко”? Ця демократична традиція найбільшою мірою відповідає ганебному явищу, а саме: відчайдушному боягузтву великого числа їхніх так званих “керівників”. Яке щастя для таких людей у ??всіх випадках прийняття серйозних рішень мати можливість сховатися за спину так званої більшості.

Справді, в тій таємній державі, я звернув увагу на такого політичного злодюжку, який у натхненно “працює”, щоб у кожному окремому випадку сяк-так нашкрябати більшість і отримати можливість у будь-який момент врятуватися від будь-якої відповідальності. Саме ця обставина звичайно відштовхує всякого більш-менш поважаючого себе політика і взагалі мужньої людини від такої діяльності. Ну, а коли певні керівники тої нації вербуються з таких нещасних боягузів політиків, то рано чи пізно за це доведеться дорого розплачуватися. Справа доходить до того, що не виявляється мужності розпочати якусь рішучу дію, і надається перева швидше примиритися з ганьбою і безчестям, ніж знайти в собі сили для потрібного рішення. Адже немає вже нікого, хто готовий був би свою особистість, свою думку віддати за проведення рішучого кроку. Там, більшість не тільки завжди є представником дурості, а й представником боягузтва. Адже, зберіть разом сто дурнів і ви ніяк не отримаєте одного розумного. Зберіть разом сто боягузів і ви ніяк не отримаєте в результаті героїчного рішення.

Окрім того, на тій дивній планеті, чим меншою стає відповідальність окремого керівника, тим більше буде зростати кількість таких типочків, які, не володіючи навіть мінімальними даними, тим не менше відчувають себе покликаними віддати в розпорядження народу свої безсмертні таланти. Багатьом з них просто несила терпіти, коли ж нарешті час дійде до них.

Вони стають у чергу в довгому хвості і з тугою дивляться, як повільно наближається їхня участь. Вони раді кожній зміні осіб у тому відомстві, до якого вони мітять потрапити. Вони вдячні кожному скандалу, який може виштовхнути з черги хоч кількох конкурентів. Коли той чи інший з щасливців раніше потрапили на тепле містечко, і не хоче так скоро розлучитися з цим місцем, то інші дивляться на це як на порушення священних традицій та загальної солідарності. Тоді вони починають сердитися і будуть уже, не покладаючи рук, вести боротьбу хоча б самими безсоромними засобами аж до того моменту, коли їм вдасться прогнати конкурента з теплого місця, яке має тепер перейти в руки інших. Скинутий божок вже не так скоро потрапляє на те ж саме місце. Коли ця фігура знята з посади, їй доведеться знову стати в чергу в довгому хвості, якщо тільки там не підніметься такий крик і лайка, які завадять знову зайняти чергу.

Результатом всього цього є страхітливо швидка зміна облич на найважливіших державних посадах. Результати цього завжди несприятливі, а іноді прямо таки катастрофічні. Найчастіше виявляється, що не тільки дурень і нездатний стає жертвою таких звичаїв, але як раз здібна людина, якщо тільки доля взагалі дає можливість здібній людині потрапити на керівну посаду. Проти здатного керівника зараз же утворюється загальний фронт. Як же, адже він вийшов не з “наших” рядів. Дрібні людці принципово хочуть бути тільки у своїй власній компанії. Вони розглядають як спільного ворога всяку людини з головою, всякого, хто здатний серед нулів грати роль одиниці. У цій області інстинкт самозбереження у них особливо загострений. Результатом всього цього неминуче є все більше інтелектуальне збіднення керівних шарів, в кінці кінців на поверхні залишається тільки тип парламентського інтригана, уся державна мудрість якого тепер вимірювалася лише його здатністю склеїти ту чи іншу коаліцію, тобто здатністю до дрібного політичного спекулянства. Який результат при цьому виходить для нації і держави, це легко розуміє кожен…

Я не говорю вже про те, в яких умовах відбуваються самі вибори панів народних представників, якими засобами вони досягають свого високого звання. Тільки в зовсім незначному числі випадків вибори є результатом дійсно спільного бажання. Це зрозуміло вже з одного того, що політичне розуміння широкої маси зовсім не настільки вже розвинене, щоб вона сама могла висловити своє загальнополітичне бажання і підібрати для цього відповідних людей. Адже, як сказав Уінстон Черччиль «Кращий аргумент проти демократії – це 5 хвилин розмови зі звичайним виборцем».

Те, що ми постійно позначаємо словами “громадська думка”, у тій державі тільки в дуже невеликої частини є результатом власного досвіду чи знання. По більшій же частині так звана “суспільна думка” є результатом так званої “освітньої” роботи.

Релігійна потреба сама по собі глибоко закладена в душі людини, але вибір певної релігії є результат виховання. Натомість політична думка маси є лише результатом обробки її душі і її розуму – обробки, яка часто ведеться з абсолютно неймовірною наполегливістю.

Найбільша частина політичного виховання, яке в цьому випадку дуже добре позначається словом пропаганда, падає на ЗМІ. В цій країні у першу чергу саме вони ведуть цю “освітню” роботу. Преса, наприклад, в цьому сенсі являє собою як би школу для дорослих. Біда лише в тому, що «викладання» в даному випадку знаходиться не в руках держави, а в руках часто дуже низинних сил. Спочатку мені не раз доводилося дивуватися тому, як протягом найкоротшого часу ці сили можуть створити певну думку, притому навіть в таких випадках, коли справа йшла про явну фальсифікацію справжніх поглядів і бажань маси. Протягом всього якихось кількох днів друк ухитрявся з якої-небудь смішної дрібниці зробити величезну державну справу, і навпаки, в такий же короткий термін міг примусити забути, прямо ніби викрасти з пам’яті маси такі проблеми, які для маси, здавалося б, мають найважливіше життєве значення.

Пресі вдавалося протягом якихось кількох тижнів витягти на світ божий нікому невідомі деталі, імена, якимось дивом змусити широкі маси пов’язати з цими іменами неймовірні надії, словом, створити цим іменам таку популярність, яка ніколи і не снилася людям дійсно великим. Імена, які всього лише якийсь місяць тому ще ніхто й не знав або знав лише з чуток, отримали величезну популярність. У той же час старі випробувані діячі різних областей державного і суспільного життя як би зовсім вмирали для громадської думки або їх засипали такою кількістю бруду, що імена їх у найкоротший термін ставали символом нечуваної ницості і шахрайства.

ЗМІ постараються проникнути в самі інтимні сімейні обставини і не заспокоються до тих пір, поки в своїх мерзенних пошуках не знайдуть якоїсь дрібнички, яку роздують в тисячу раз і використають для того, щоб завдати удару нещасній жертві. А якщо не дивлячись на всі вишукування не буде ні в суспільному ні в приватному житті супротивника нічого такого, що можна було б використовувати, тоді цей негідник вдасться до простої вигадки. І він при цьому твердо переконаний, що якщо навіть піде тисяча спростувань, все одно дещо залишиться. Від простого повторення що-небудь та прилипне до жертви. При цьому такий мерзотник ніколи не діє так, щоб його мотиви було легко зрозуміти і викрити. Ви що! Він завжди накладе на себе маску серйозності і “об’єктивності”.

Саме так мабуть більш ніж на дві третини фабрикують так звану “суспільну думку”. З цієї самої брудної піни потім виходить парламентська Афродіта. Ну і сни… Читати продовження

Extension – наращивание волос киев. Наращивание волос различными методами.
студент 5 курсу Національного університету "Острозька академія". Наразі учасник проекту Академія практичної адвокації, що проводиться ВМГО Демократичний Альянс