Паралелі й перпендикуляри української історії

Екскурс в Український вільний університет (УВУ)

Ukrajinskyj_Vilnyj_Universytet_1 Ukrajinskyj_Vilnyj_Universytet_30

У другій половині минулого століття в результаті найжорстокішої війни у світі тисячі українців опинились за кордоном. Вхід до рідного дому був їм яскраво замаркований знаком «STOP». Там панував тоталітаризм, який категорично не допускав  ні національної окремішності,  ні свободи слова, ні найменшого прояву інакомислення. Отож, потоки зневірених і принижених почали шукати хоч який-небудь прихисток, чужі європейські вулиці поневолі мусили ставати рідними. Багато українських емігрантів свято та з неймовірним трепетом несли ідею своєї національної ідентичності. Вони засновували ідейно-просвітницькі угрупування, школи, інтернати, редакції газет та журналів. На теренах Мюнхена, наприклад, діяли Центральне представництво української еміграції в Німеччині (ЦПУЕН), Антибільшовицький блок народів (АБН), різноманітні партійні осередки, в тому числі Організація українських націоналістів під проводом Степана Бандери, товариство «Рідна школа». Та центральне місце у Баварськії столиці займав Український Вільний Університет.

Це унікальний у своєму роді вищий навчальний заклад. «Спроби створити щось подібне були і в інших народів, — каже нинішній ректор УВУ Ярослава Мельник. — Зокрема, був Балтійський університет, але протримався він недовго. В Німеччині є дуже потужна російська громада, росіяни мають тут свою пресу, дитсадки, школи, але російського університету — немає. Повноцінний закордонний виш із національною мовою навчання в Європі є лише в українців».

Український вільний університет був відкритий 17 січня 1921 р. у Відні, столиці Австрії. Достеменно не відомо, хто саме вигадав назву навчального закладу, та вона є промовистим віддзеркаленням його сутності. Ініціатори створення – це синтез керівників партій, військових з армії УНР, науково-творчої еліти та просто палких борців проти комуністичних ідеалів. Першим ректором став Олександр Колесса, деканами — Станіслав Дністрянський та Степан Рудницький, місце продеканів дісталось Володимиру Старосольському та Івану Ганицькому.

 Вже восени університет перенесли до Праги. Потреба в такому кроці була продиктована простою обставиною:  у Чехословаччині було найбільше української молоді, тобто потенційних спудеїв.  Тут УВУ одержав приміщення і фінансову підтримку від уряду, який очолював президент Томаш Масарик. На той час університет мав лише два факультети — філософський і правничо-економічний. Навчання було безкоштовним.  Саме тому студентами стали вихідці з різних регіонів України: галичани, наддніпрянці, кубанці, а також білоруси й чехи. Важливим історіотворчим фактором для закладу стало  також те, що він тісно співпрацював з Карловим університетом, переймаючи досвід та традиції.

Чорною сторінкою сторінкою стала для УВУ Друга світова війна. Його приміщення було майже повністю розгромлене, архіви та бібліотеки знищені. Відтак, 1945 р. новим домом для університету став Мюнхен. Завдяки значній підтримці Німеччини навчальний заклад швидко відновив старі позиції і став відомим науковим центром україністики Західної Європи.

Який УВУ сьогодні? Перш за все, це чи не єдиний університет поза межами України з українською мовою викладання та правом присвоєння вчених ступенів. Він є своєрідним інтелектуальним мостом між Україною, Німеччиною та країнами Євросоюзу. Неймовірна атмосфера, створена висококваліфікованими викладачами та студентами із різних куточків світу, дає необмежений простір для творчості та раціонального втілення думок.

Наближаючись до свого столітнього ювілею, університет динамічно розвивається, плекаючи високі ідеали академічної свободи й професіоналізму. Спектр діяльності закладу – багатогранний, але найпріорітетніше його завдання полягає у  подоланні бар’єру між країнами. Він відіграє роль важливого євроінтеграційного механізму для України.  УВУ завжди відкритий до діалогу та конструктивної співпраці.

Анастасія Савченко