Освіта 2.0

В нашій державі багато речей які варто змінити, правда? Освіта – одна з тих речей, які під силу змінити нам, громадянам, без допомоги влади, і навіть всупереч їй. Як? Я постараюсь коротко розповісти в цій статті. Хоча пояснити це коротко не надто легко. Отож, якщо брати вузько, то освіта 2.0 – це всього лише освіта з використанням сучасних веб 2.0 технологій: вікі, блогів, соціальних мереж. Але якщо копати глибше, то суть не в тому, що матеріали лекцій знаходяться в інтернеті. Суть у відкритості, та інтерактивності, яку цей інтернет приносить.

Основною характеристикою веб 2.0 є сильний вплив його користувачів на вміст. В довебдванульну епоху, сайти створювали веб-майстри, а відвідувачі лише читали. В наш час відвідувачі можуть ставити вмісту сайтів оцінки, ділитись ним з друзями через соціальні мережі, коментувати, і навіть змінювати повністю. Тобто автор контенту на сайті, та його читачі зрівнюються в правах. До цього, автор ніби читав лекцію. Тепер, він веде діалог.

Тобто, якщо за класичною освітою стоїть чітка ієрархія викладач – студенти, то в освіті 2.0 ієрархія перетворюється в мережу: ось список людей, від яких я вчусь, ось список людей (хоча й забули про анонімів), які вчаться в мене.

Що це дає? Це дає можливість керувати процесом тим хто в ньому найбільше зацікавлений – студентам. Відповідно рівень зацікавленості теж більший – кожен вчить те що хоче, і скільки хоче. Крім того, освіта 2.0 зазвичай дистанційна, тому відпадає необхідність гуртожитків, вихідних, карантинів, і подібних перешкод на шляху до знань.

А найголовніше, освіта 2.0 – це спосіб, нам, молодим Українцям, почати будувати таку Україну, яку хочемо бачити ми, почавши з освіти. І перешкодою в цьому не зможуть стати ні міністерство освіти, ні викладачі.

Думаю суть ясна, тепер про те, як це робиться. Ось список питань до нуднющого екзамену. Потрібно ці питання якнайшвидше вивчити, а відповідей немає. Що робити? Десяток людей домовляються, що кожен готує по дев’ять питань, клацають по червоних посиланнях (які означають що сторінки з такою назвою поки що не існує), і вводять туди свої відповіді. Потім кожен читає відповіді інших, виправляє там помилки, задає питання, коли йому щось незрозуміло. Кожен писав 9 шпаргалок, а має 90. Вигода очевидна.

Аналогічно, викладач диктує, а двадцять студентів записують (ще двадцять спить, а ще двадцять прогулює). Результат — двадцять копій однієї лекції, записаних кривим почерком, з помилками, білими плямами, і т.п. А уявіть, якщо б вони писали в одному конспекті! Тоді ймовірність того, що всі двадцять заснуть в один момент, і пропустять дану формулу стає мізерна. Ще неймовірніше, що всі вони пропустять одну помилку. А найголовніше — кожен може записати на полях запитання, відповідь на яке можливо знає один з інших дев’ятнадцятьох.

Також важливо знати, що інформація перетворюється в знання лише коли ми з нею активно працюємо: записуємо, форматуємо, впорядковуємо, переказуємо, пояснюємо іншим, задаємо запитання, відповідаємо на запитання. Тому просто читати вікіпедію мало. Потрібно ще виділяти ключові слова жирним, намагатись пояснювати ті ж факти простіше, знаходити помилки, сперечатись з іншими авторами. Тоді ви справді добре розберетесь в темі.

Звідки варто почати знайомство з таким навчанням?

  • Українська вікіпедія. Зокрема спроба зібрати статті що відповідают курсу вищої математики. Мінуси — високі вимоги до якості та авторського права. Плюси — там цілодобово сидить натовп з 10-20 людей, тому можна дуже швидко отримати допомогу.
  • Український вікіпідручник. Вам сюди, якщо ви раптом захочете скласти методичку. Чи написати книжку. Чи наприклад повчити есперанто.
  • КібВікі. Проект вирішено призупинити, підтягнувши спочатку кібернетичний розділ української вікіпедії. Загалом цікавий з точки зору досвіду. Ну, і звісно можна на її платформі організовувати таку ж свою підготовку.
  • Вікі Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя. Доволі молодий проект, і більше про нього нічого не знаю.
  • Usic Wiki — вікі Національного університету Києво-Могилянська Академія.

Ну, і це поки що все. Пам’ятайте, що знання — сила, а навчання має бути веселим. Будуть питання — звертайтесь. Більшість моїх аккаунтів називається bunyk.

Тарас Буник

Засновник інтернет-журналу MOLODI. Життя ламає нас по дорозі кудись та все буде файно і зашибісь. Намагаюсь уникати сірості і стандартності, створюючи щось своє. Ще з дитинства люблю наше – українське.