Останній танець Філіпіни Бауш

Красивые крылатые фразы – афоризмы. На сайте вы найдете афоризмы про любовь, счастье, боль, жизнь.

Останній танець Філіпіни Бауш
Є принаймні три речі, за які можна незлюбити документальне біографічне кіно. По-перше, нестерпно великий хронометраж. По-друге, чергування «німих» хронік та інтерв’ю сучасників, повністю зосереджених на ностальгії за власною молодістю. По-третє, у кінці фільму Ви так і не відчуєте, якою Людиною була досліджувана режисером постать.

Закоханий у постановки фрау Бауш, Вім Вендерс ще у 80-тих міг створити класичний біографічний фільм, проте вирішив піти іншим шляхом. Роками митця обмежувала відсутність потрібної технології. У появі 3D  він побачив засіб, здатний  передати сутність танцювального театру. “Я був упевнений, що 3D і танець створені одне для одного. І я не розчарувався,” – розповів він в інтерв’ю для The Sunday Times.

«Піна» – це фільм  для Піни Бауш від Віма Вендерса й «Танцтеатру Вупперталь».  Головна героїня померла за кілька днів до початку зйомок. Режисер хотів закрити проект, проте танцюристи наполягли на продовженні роботи. Для трупи кіно було єдиною можливістю попрощатися з людиною, що за більш ніж 20 років існування театру стала їхньою матір’ю, востаннє поговорити з нею мовою універсальною й водночас специфічною, мовою танцю.

Піна – це танець, це експресія, це Всесвіт, втілений у русі. Театр був її життям і дослідницькою лабораторією. На сцені серед руху шукала вона власне пояснення любові, свободі, боротьбі, горю, радості, красі, силі. Незвичне бачення постановки, тонкий психологізм і спостережливість робить Піну не тільки особливою і химерною, а й зрозумілою, варто лише відкрити серце назустріч її світовідчуттю.

Завдяки 3D технології кіно перетворилося на театр. Ми відчуваємо магнетизм та емоційність хореографії. Проходимо разом з танцюристами між завісами, приєднуємося до загального хороводу, ухиляємося від крапель води, що летять зі сцени. Ми – глядачі і учасники останньої  вистави Піни Бауш.

Останній танець Філіпіни Бауш
Фрагмент з фільму "Піна"

Як і кожну оповідь, «Піну» можна розділити на три частини: зав’язку – пролог з «Гвоздик», кадри із репетицій театру, інтерв’ю акторів; основну частину – уривки з постановок  «Кафе Мюллер», «Повний місяць», «Весна священна», «Танці мрій»; і кінцівку – своєрідну надгробну промову – танець на вулицях Вупперталю. Ці частини строго не слідують одна за одною, а вплітаються у фільм по мірі яскравості, напруженості, складності, слідують ритмові, заданому Вімом Вендерсом. Так, репетиції театру спливають серед сценічних постановок, а інтерв’ю пояснюють суть епітафій. Кожна постановка в «живих» декораціях – слово пам’яті, іспит на засвоєння останніх настанов майстра. Всі її «діти» різні: за віком, національністю, темпераментом, та кожному вона допомогла відчути свою цілісність та унікальність. Когось навчила кохати і довіряти, божеволіти й шукати себе, інших –  боротися і бути сильним у своїй тендітності. Танцюючи, вони дякують їй за уроки життя.

У фіналі, як і годиться в театрі, головна героїня виходить на поклін. Танцює останнє соло, що завдяки її «дітям», Вімові Вендерсу та 35-тиміліметровій плівці житиме в пам’яті мільйонів людей, яким не пощастило побачити Піну Бауш за життя. Прем’єра фільму в Україні відбулась 15 вересня.