Онлайн листування

Не можу мовчати про те, що дякуючи співрозмовнику бува можна робити, думати, писати краще, що тільки можеш, – це надчудово. Далі, між всім хорошим може виникнути момент, коли смайлів не вистачить, я б назвав його моментом критичного смайлу. Такий момент, коли бесіда ніби розходиться на дві смуги… Знаєте як сходяться потім? Зазвичай тільки на словах «вибач» або «бувай».

Вірний шлях до цього – нав’язування своєї думки, а хочете – можна і порозмовляти про себе, в такому випадку, я впевнений, через кілька повідомлень комусь треба буде кудись бігти. Це одне.

Помітив інше. Дарма що тільки після того, як помітив, відверто хочеться вибачитися, але сам і розумієш, постав себе на місце співрозмовника – значення вибачення нівелюється ще на букві «в». Думаю, людство не має просто засобу взаємодії на такий випадок. Тому в нас має бути інший спосіб. Хоча, я згоден, що є випадки досить відлагодженого спілкування між людьми, і взаєморозуміння тут виключне.

А випадок який? Схожий на те, як наче ти впевнений, що наперед знаєш реакцію співрозмовника, ти впевнений, що вдало вставив жарт, залишив недомовку… Це ніби як йде розмова з присутністю обох, а ти кажеш усе відповідно до якоїсь схеми, манери спілкування (хоч власно сформованої, хоч перейнятої з нашого суспільного інформаційного звалища, хоч те й інше разом), твій добрий співрозмовник стримано дратується, чи вже біситься, а ти не помічаєш/не хочеш помічати, зміни його міміки, інтонації, настрою… І вийде так, що час присвячений подібній розмові видасться марним, бо ж нерозумно використовувати свій час для тих, хто не використовує його для тебе. Тому вчіться якомога швидше на реакції співрозмовника на ваші висловлювання, помічайте її, не соромтесь іноді й запитувати, як краще про щось поговорити

Переваги текстового режиму Інтернету беззаперечні, ніякий інший не дасть нам корегувати свої думки після їх відтворення. Не бийте текстом по людині! Будь-ласка, не допустіть, щоб дорога вам людина написала: «навіщо от так зі мною… я ж теж людина… я ж не провід, який надсилає тобі повідомлення».

Владислав Безуглий

  • взагалі треба триматися якось межі у спілкуванні, як на мене, а то ці всі інтернет-любові і т.д. не дуже добре.

    ну це так, до теми))

  • Бачу, ви розумієте:) Так, та я думаю, необхідно визначатисся, усвідомлювати що робиш, до кого і навіщо інтегруєшся в життя, і кому дозволяєш в своє. Коли то через те, що людям скучно, хай розважаються, хоча я не розумію навіщо те потрібно. Онлайн така ж реальна річ як і клавіатура, а от у випадку якихось “і т.д.” прослідковується віртуалізація, проте Інтернет – це тільки місце, де віртуального можна зустріти дещо більше. Якщо ж коріння у листування грунтовне (та й у використання усіх інших веб-можливостей), викликане чи викликає почуття, які треба брати до уваги, то, я вважаю, що чимшвидший офлайн тут доцільний краще. Звільнити руки від клавіш, а очі від моніторів, щоб подивитися дії людини в режимі життєвої імпровізації, а не на буквах, і не вибудовувати здогадок чи примарних ідеалів. Мені от бачиться вагомою річчю тут відеозв’язок (наприклад, Skype), бо ж Мережа пов’язує неабиякі відстані між нами, і найкраще, коли таким зв’язком можна користуватися мобільно, а не тільки у стаціонарному режимі. Інше питання доступності і бажання.

  • Вова, гарно) чиста правда…але інколи у мене інтернет зникає, або аська починає глючити…певно та людина думає , що мені набридло з нею спілкуватись… чи не так?

  • Так, то ще один бік:) З такими викидами в офлайн, грубо кажучи, і до “козла” недалеко…Розумієте ж як то і самому неприємно, коли ти так несподівано для себе “відморозишся” чи ще що:)

  • ось) мене два дня не було тут)

    просто за межами екрану люди різко змінюються, тому щось будувати в екранному режимі – це теж, що і солом’яну хатку)

  • Катерина

    а я будувала стосунки в Інеті. двічі. в обох випадках це переходило у реальні серьйозні стосунки. от тільки мені було важко спілкуватися з коханим в асьці, коли він був далеко… бо іноді не могла вловити настрій, іноді накручувала себе на щось, іноді дратувалась через те, чого насправді не було, а я просто не правильно зрозуміла меседж… тому, думаю, віртуальним спілкуванням не варто зловживати, коли можливе реальне.

  • Катю, а як складалися перші зустрічі? Є якісь відмінні риси, цікаві спостереження? На скільки близьким, на вашу думку, було до зустрічей спілкування, і на скільки можливим реальне, тобто коли обоє поряд?

  • Катерина

    о, ну, звісно, відмінності є. з першим хлопцем взагалі спочатку не було про шо й говорити. потроху попустило тільки з часом (починаючи з другої, а то і з третьої зустрічі). а от з другим – все було чудово від першого ж дня реального спілкування. хоча в Інеті я з ним спілкувалася у справах, з приводу роботи, він мав стати моїм директором (і таки став ним, та ще й коханцем за сумісництвом), але розмова ще в асьці вже до чогось спонукала…

  • patriot

    Якщо людина щира у переписці… то сильних змін в реалі не буде..

  • Та справа в тому, що коли бачиш на екрані те, що думаєш, і те, коли доводиться корегувати і видавати це все на льоту при розмові – от тут, на переходах таких, можуть бути косяки. Стиль мислення, я б сказав, навіть дещо інакший.